– Тривалий час Ви працювали у жіночому футболі. Як туди потрапили, та чи дійсно жіночий футбол – це «інша планета»?
– Ігрову кар’єру я закінчив через травму. Я зробив дві операції й вже не зміг повернутися, та й клуб про мене вже забув. Тому з 2003 по 2010 роки я почав працювати у школі «Юність». А у 2011 році, так слалися обставини, що я перейшов у жіночий футбол. Для мене це теж було несподіванкою, але я прийняв рішення змінити місце роботи, тому став помічником головного тренера чернігівської «Легенди», яку у той час очолював Сергій Сапронов.
Якщо казати про жіночий футбол, то жінки є жінки, тому це трохи інша планета. Тут є гарні моменти, але сама робота дуже важка у плані психології, настрою на гру. Жінки по-іншому розуміють футбол. Тому працювати треба набагато більше, ніж у чоловічому футболі: постійно треба показувати розповідати. Кожної години повинна бути якась нова інформація, щоб гравці розуміли чим вони займаються. Той досвід, якій я отримав у «Легенді», дав мені дуже багато. Я змінився як тренер, й як людина. Багато чого зрозумів. По-перше, у плані психології, становлення особистості. З жінками треба працювати дуже творчо, якщо навіть з хлопцями ти можеш використати міцне слівце, то у жіночому футболі кожне слово, сказане у бік того чи іншого гравця може дуже помітно сказатися на грі всієї команди. Тому треба щохвилини стежити за собою й тричі думати про те, що ти говориш. В навчальному плані жіночий футбол мені, як тренеру, дав дуже багато.
Якщо казати про плюси жіночого футболу, то якщо зараз у чоловічому футболі при мінімальному контакті гравець валиться на газон й лежить півгодини, то дівчата практично не симулюють: якщо вони здорові, то працюють на всі 100%.
– Ще у червні очолювана Вами чернігівська «Легенда-ШВСМ» грала у фіналі Кубка України з харківським «Житлобудом-1», а у липні стало відомо: вперше в історії Незалежної України «Легенда» не прийме участь у чемпіонаті України. Для вболівальників це було шоком. А для Вас? Й коли команда дізналася, що все, грати не буде?
– Аналізуючи ту ситуацію, я думаю, що наш президент Володимир Магеррамов вже прораховував ситуацію, й шансів на те, щоб команда залишилася було дуже мало. Той бюджет, бюджет ШВСМ, який в нас був – цього було замало. Потрібна була допомога міста. Але міське керівництво дало зрозуміти, що допомоги не буде. Питання підіймалося з початку 2018 року. Я думаю, що відсотків на 80 вже тоді було зрозуміло, що команда зніметься зі змагань. Але й я надіявся, що команда залишиться, й Володимир Магеррамович мав надію. Але вже перед фіналом Кубку все було зрозуміло. Можливо саме тому ми програли з розгромним рахунком 0-8. Це найбільш ганебна поразка «Легенди» за всю її історію. Тому закінчили ми не дуже добре. Але дівчата вже розуміли, що команди не буде, сенсу викладатися вже немає.
Це саме той момент професіоналізму, про який я багато говорю у своїй роботі. Це той професіоналізм, який повинен бути. Незалежно від того буде завтра команда чи ні, людина повинна залишатися професіоналом. Ми не повинні були програвати з таким рахунком.
– Чемпіонат 2017/18 став першим в історії українського жіночого футболу, яким провели по системі «осінь-весна». Чи вдарило по «Легенді» це?
– Та ні. Зрозуміло, що мабуть не всі відразу перебудувалися на «осінь-весну», але я думаю, що «осінь-весна», чи «весна-осінь» – це не суттєве.
– Доводилося чути, що кращий бомбардир «Легенди» минулого сезону Марія Михайлюк (15 матчів, 18 голів) після сезону 2017/18, у віці 24 років завершила кар’єру. Це дійсно так?
– Так. Вона завершила кар’єру, одружилася. У неї сім’я, й, наскільки я розумію, з футболом, як гравець, вона вже попрощалася.
– Наскільки велика втрата для українського футболу – ліквідація «Легенди», та чи повернеться вона колись, як Ви думаєте?
– Втрата, зрозуміло, є. Але про це повинно говорити керівництво Чернігова, керівництво ФФУ. Адже навіть якщо брати Чернігів, то ми ж живемо не тільки дорогами. Повинно бути дозвілля, в якому спорт займає помітне місце. Якщо подивитися на ту ж Велику Британію, там на футбол приходять навіть бабусі, мами з дітьми. Це одна з частин життя.
А тут команда такого рівня… При всій повазі до «Десни», навіть зараз, за здобутками «Десна» не може конкурувати з «Легендою» (6 разів жіноча команда була чемпіоном країни, 4 рази вигравала національний Кубок, – прим.). «Легенда» грала у Лізі чемпіонів. Так, це жіноча Ліга чемпіонів, але це рівень. Для того, щоб «Десна» грала у Лізі чемпіонів повинно пройти ще багато років (дай Бог, щоб мої слова не справдилися – я за те, щоб «Десна» грала серед кращих клубів континенту). А «Легенда» вже пройшла цей шлях, вже грала у Лізі чемпіонів, команду знали у Європі. Так, я вважаю, що керівництво повинно зробити все можливе й не можливе, щоб повернути «Легенду», але, боюся, зараз це питання неактуальне…
– Вас включили у ТОП-5 жіночих тренерів України 2018 року. Але після розформування «Легенди» Ви очолили хлопчачу команду U-15 «Скали» (Стрий). Чому повернулися до дитячого футболу та чи були інші пропозиції?
– Пропозицій не було. Ані у жіночому, ані у чоловічому футболі. У академії «Скали» працює Іван Антонович Бубись, який свого часу тренував «Десну». Ми з ним у гарних відносинах. Він запросив мене до Стрия. Великого вибору в мене не було, тому я дав свою згоду. Я попрацював там півроку. Хлопці показали непоганий результат.
– Чого Ви очікуєте від себе у Новому 2019 році, чого б хотілося досягти?
– Завдання вже поставлені. Я прийняв жіночий клуб «Єдність-ШВСМ» (Плиски). Цього ще ніхто не знає – вам кажу першим. Президент клубу Михайло Голиця дав мені завдання – виграти «бронзу». У команді багато дівчат, які грали у «Легенді», у цьому клубі працює Володимир Магеррамов. Ще до мене команда вилетіла з Кубку України, тому завдання на весняну частину чемпіонату – тільки третє місце. Зараз, до 21 січня, команда у відпустці. Тому знайомлюся з нею заочно. Моє завдання на цей час – зрозуміти кого команді не вистачає. Плануємо підсилення й будемо працювати на тренуваннях. Завдання є. Будемо намагатися їх виконати.
– Щоб Ви побажали вболівальникам футболу Чернігівської області напередодні Нового року?
