Анастасія Кліпаченко: «Кожен вболівальник –  є частиною історії жіночого футболу»

260
Анастасія Кліпаченко, УАФ, жіночий футбол, дівочий футбол, Комітет

В эксклюзивному інтерв’ю голова Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ, майстриня спорту міжнародного класу, чемпіонка світу з пляжного футболу, гравчиня жіночої збірної України з футзалу та жіночої збірної України з пляжного футболу Анастасія Кліпаченко детально розповість про своє бачення розвитку українського жіночого футболу у воєнний час, унікальний спортивний проєкт “Шлях Чемпіонки” та спортивну дипломатію.

Пані Анастасія, у Вас багатий спортивний досвід у великому спорті. Що на цьому шляху було визначальним для Вас і хто зіграв у цьому роль?

Вже 24 роки я граю у футзал. У пляжний футбол менше, звичайно. Дуже багато було подій, вже всі і не згадаєш. Сто відсотків це був дитячий тренер. Він є важливим героєм у моєму житті і в житті кожної дівчинки, яка стає на шлях футболу взагалі. Це основний критерій. І другий критерій – бажання бути особливою: виділятися серед інших дівчаток. Це проявлялося в тому, що хотілося закаляти сильний характер і тільки через спорт це дійсно можливо. Я з маленького міста Гребінка у Полтавській області, і тоді дівочий футбол тільки починав розвиватися. Я ходила на гандбол, легку атлетику, але саме футбол затягнув на свою сторону. Бо це команда, єдність, одна ціль, яка об’єднувала задля перемоги. Мені більше це імпонувало, ніж індивідуальний вид спорту. В цьому дійсно проявлявся і характер, і всі виклики в житті, які ти сприймаєш вперше як спортсмен. Було багато поїздок, це я пам’ятаю як дівчинка. Звичайно, вони приваблювали тим, що ти можеш їздити і бачити Україну, а потім світ, Європу. І це сильно вплинуло на любов до футболу.

Вас призначили на посаду голови Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ. Ваші емоції та очікування від цієї посади?

Насправді, десь всередині це була моя велика мрія по закінченню кар’єри, я її ще офіційно не закінчила, але вже розумію, що я вже несу більшу місію. Звичайно, що мрією всередині було – бути дотичною до розвитку жіночого футболу загалом, ще і України, а не тільки регіону чи міста. Для мене це велика велика честь: бути серцем жіночого футболу, мати спілкування з нашими футболістками, тренерами, представниками жіночого футболу і ще і покращувати рівень жіночого футболу, тому що я як гравець всередині цього і болить багато моментів, які хотілося би змінити, впливати на них. Завдячуючи підтримці керівництву і своєму досвіду та всім своїм партнерам, друзям, думаю, що це буде стрімкий розвиток. Звичайно, на це потрібен час і не за один рік можна було побачити результати, але я думаю ми на правильному шляху і немає такого, що це моя посада, моє місце і все, я буду триматися за це зубами. Для мене головне – відносини з людьми, тренерами, функціонерами, представниками клубу та гравцями. Це має бути не монолог моєї роботи, це має бути діалог та фідбек. Для мене це дуже важливо. В такому форматі ми зможемо досягти успіху та змін.

Як організовується збір національної жіночої збірної України в умовах повномасштабного вторгнення?

Звичайно, що організаційні моменти важче втілити в життя. Але в нас такий сильний та незламний народ, що ми адаптуємося до всього: як в побутовому, так і в спортивному житті, спортсменам ще легше адаптуватися. Звичайно, що це постійна дорога, багато переїздів. Є організаційні питання на рахунок екіпірування, інвентарю, виїзні питання для тренерів. Це обтяжує. Я була в Бельгії на матчі відбору до Євро-2025 і спілкувалася з представниками бельгійського жіночого футболу – вони просто захоплюються нами. Вони не говорять навіть, що ви там герої, вони питають: а як ви взагалі граєте у футбол? Як ви тренуєтеся? Ми бачимо новини і у вас постійно ракети, шахеди. Діти спускаються в укриття. Тобто вони не розуміють, як ми можемо ще змагатися за топові позиції у футболі, завойовувати медалі, коли у нас триває війна. Тобто для людей, які цього не торкалися, вони не розуміють. Вони запитують про стадіони, про поля, я розповідаю про тривоги, зупинку матчів і необхідність заховатися, тому що ти ніколи не знаєш куди це прилетить, адже ніхто не застрахований. По суті, ти живеш одним днем. Ми не втрачаємо надію, мрію, ми рухаємося, плануємо, формуємо календар на рік, на чотири, працюємо зараз над стратегією розвитку футболу, яку ми хочемо бачити. Нам ніщо не заважає. І в них дійсно такі очі повні подиву. В Бельгії реально топовий футбол, на трибуні зібрали 6-7 тисяч вболівальників, які люблять жіночий футбол. Це те до чого дійсно треба прагнути. А в умовах війни це ще важче реалізувати, коли в нас навіть немає доступу вболівальників до матчів. Дуже важко. Ми реально герої для інших країн. Це важко, але ніхто не здається. Ми ще мріємо про покращення умов, хоча ми є реалістами.

Останній збір у Туреччині та заключні матчі року були дуже емоційними. Наша збірна зупинилася за крок до потрапляння на ЄВРО-2025, поступившись збірній Бельгії. На Вашу думку, чого не вистачило для перемоги? Як в цілому Ви оцінюєте збір?

Матчі були дійсно дуже емоційними і на найвищому рівні. Бажання дівчат пройти на це ЄВРО, я брала інтерв’ю у деяких дівчат, ми спілкувалися, бажання просто зашкалювало. Для всіх це було б першим потраплянням на ЄВРО взагалі. Коли я запитувала дівчат про це, то вони відповідали зі сльозами на очах, що дійсно мріють про це. Ми всі вірили, мріяли про це. Цей крок був незначно великим, ми були дуже близькі: по результату, по грі. Але все-таки, якщо порівнювати, коли ми приймаємо не своїми трибунами, не в своїх умовах, як кажуть, свої стіни лікують і допомагають, в нас цього аспекту, на жаль, немає. Ми відштовхуємося від того, що є. Коли ми були в Бельгії на виїзді після нашого домашнього матчу – дійсно ще є різниця, треба визнати, що в нас є такий розрив з країнами Європи. Хоча з деяким ми можемо грати на рівні, то тут трошки відстаємо в цьому. Це не тільки залежить від бажання дівчат, але і від тактичної підготовки, тренерського штабу. Вони зробили все по максимум, і я це бачила, я знаю. Бачила очі тренера, наскільки він переживав за всю команду, наскільки всі старалися. Нам не вистачило в атаці, в нас дуже гарна центральна зона, гарно захист працював. Було важко протистояти нападу бельгійок. Загалом в них складно побудована атака. Ми спілкувалися з дівчатами, дивилися по грі. Якщо брати рівень нашого чемпіонату – в нас так не грають, не комбінують, а вони дійсно будують комбіновану гру в атаці дуже сильно. Ми могли зачепитися ближче, розрив між нами був невеликий. В чомусь їх перевага є.

Розкажіть, як пройшла зустріч з українською діаспорою та дітками в Стамбулі, які вимушені були залишити Україну через війну?

Видно, що діти вже звикли. Ця програма тривала два роки і вийшло так, що вони мали поверталися до Кривого Рогу. І ми були посередником між їх поверненням до України, цим українським подихом, бо вони довго проживали в Туреччині. Вони були у захопленні, дивилися на наших дівчат як на футбольних зірок. Є зірки – артисти, а дівчата в нас такі футбольні артисти. Вони цим надихалися. Ми їм запропонували ігри, я була разом з колегою, ми хотіли провести їм тімбілдінг, ми їх заохотили до цих ігор на спілкування, на довіру, щоб проявити турботу та увагу, бо таким дітям цього не вистачає. Вони були захоплені та питали про  тренування дівчат і хотіли бути ближче до гравців. Вони  дивилися все тренування і вболівали. Вони активно підтримували з кричалками. Потім дівчатка подарували їм символічні подарунки, дійсно всі були захоплені нашою збірною. Де б ми не були – український дух всюди. Він близький і непереможний.

Про Лігу Націй. Ваші очікування та прогнози. Є надії потрапити в елітний дивізіон?

Звичайно, ми всі прагнемо це. Суперники більш рівні по нашій грі, тому все можливо. Так як я не тренер, то не можу сказати за всю команду, про якісь тактичні настанови. Але як керуюча жіночим футболом, то ми будемо робити для цього все і будемо підтримувати. Керівництво вже запрошували на матчі Ліги Націй, нашого першого віце-президента Павла Михайловича, він дуже активно підтримує жіночий футбол. І ми дуже дякуємо йому за підтримку. І Андрій Миколайович постійно цікавиться жіночим футболом. Все керівництво підтримує дівчат. Якщо раніше можливо було відокремлення, розмежування чоловічого та жіночого футболу, то зараз ми всі дуже об’єднані і розуміємо, що ми один великий механізм футболу України. І ми не можемо існувати один без одного. Я дуже вдячна цій підтримці. Це надихає на роботу, надихає на зміни. Зараз проходить конкурс на тренерів. Це великі зміни. І будь-який тренер буде ставити задачу пройти у Лізі Націй та тільки перемоги.

З якими проблемами зараз стикається молоде покоління футболісток України, щоб пробитися у великий футбол, в умовах повномасштабного вторгнення? Ситуація покращується чи погіршується, згадуючи Ваш шлях у великий спорт?

Футбол дуже відрізняється від футзалу та пляжного футболу. Я, наприклад, грала у футбол три роки, у студентські роки за команду “Атекс” (м. Київ). І це була команда університету, і так вийшло, що моя кар’єра у великому футболі була рівно три роки. І потім я повернулась у футзал, потрапила у жіночу національну збірну. Тут дуже різні рівні і рейтинг, щоб піднятися у жіночому футболі. Якщо говорити про розвиток того наскільки дівчина може йти у жіночий футбол і розвиватися та прогресувати, то зараз дуже багато можливостей для того, щоб дівчинка могла поїхати за кордон, наприклад в якийсь клуб. Мрія будь-якої футболістки, яка починає футбольну кар’єру – це потрапити в національну збірну і, можливо, потрапляння в топ-клуби Європи. Всі прагнуть бути там легіонером, грати за кордоном, бачити інший рівень і приносити рівень того європейського футболу в збірну. Це така формула розвитку. У нас є така турбота деяких агентів, з якими я співпрацювала, щоб поїхати за кордон. Зараз наші дівчата грають у Франції, Туреччині, Англії, Америці. Це дуже класно і приклад того, до дівчата можуть знаходити мотивацію. Звичайно ми хочемо, щоб в нас був сильний чемпіонат і всі гравчині грали в нас. Не було б війни. Я думаю, були б різні розмови. Ми маємо сприяти їх розвитку та бажання займатися футболом, щоб найкращі потрапляли в збірні різної вікової категорії. Тому війна, можна так сказати, була можливістю для гравчинь поїхати за кордон. Стовідсотково, війна це погано, це перешкода, вона вплинула на нас негативно, але з іншої сторони ми можемо поїхати за кордон і дівчатка не будуть вже боятися їхати, бо сім’ї, в першу чергу, хочуть щоб їх дитина росла і процвітала, навчалася в країні, де немає війни. І це нормальне бажання. Тут складна формула того, що всі дівчата можуть їхати за кордон, але повертатися і грати за збірну країни. І для нас – це честь та гордість, що в нас є такі гравці. Інші гравці, які грають в Україні, можуть ставати теж сильніше і конкурувати з таким гравчинями і це загалом робить результат.

Будете заохочувати українських гравчинь, які зараз грають за кордоном, повертатися в Україну?

Насправді, стратегія розвитку жіночого футболу про те, що ми зараз співпрацюємо з чоловічими клубами, які допомогли нам підтримати і підняти на новий рівень жіночий футбол. Це дуже спрацювало. І ми дуже вдячні чоловічим клубам УПЛ, які підтримують жіночі команді, тому що це дуже важливо для розвитку жіночого футболу. Це виводить нас на новий рівень, наприклад в ЛЧ ми можемо виступати краще і клуби будуть сильніше. Вже грають два клуби на такому рівні, а не один. Хочеться подякувати чоловічим клубам за підтримку, і ми далі будемо співпрацювати в цьому напрямку, але звичайно ми маємо розвивати майбутні дівочі академії при клубах жіночих. Це є одним з пунктів моєї стратегії і бачення на майбутні роки. Я розмовляла з дівчатами щодо їх повернення, деякі з них хотіли би фінансово повернутися в клуби України, але у зв’язку з тим що в нас війна, то молоді гравчині думають про майбутнє.

Наприклад, Інна Глущенко грає у Франції та вже змінила три клуби французькі. Звичайно, вона молода гравчиня, їй 21 рік. І за неї сказати зараз повернутися в Україну, вона завжди встигне повернутися. Ми думаємо про нашу здорову націю, про майбутнє для неї: як в навчанні, так і в її грі, досвіді закордонному. Ми поважаємо інтереси кожної гравчині як особистості, в першу чергу. Ми не може говорити лише про те, щоб вони робили виключно наш чемпіонат сильнішим. Не факт, що вона граючи в ЧУ стане сильніше і проявить себе так, як вона зробе це і здобуде досвід за кордоном і принесе це в збірну. Це буде десь на одному рівні.

Можете розповісти детально про Інноваційний проект розвитку спортсменок, яке було представлено Вами у Будинку футболу? Ви зазначили, що “розвиток елітного жіночого футболу – це не лише про спортивні досягнення, а й про формування нового покоління спортсменок”.

Як у цьому проєкті будуть брати участь жіночі футбольні клуби та футболістки України? Наприклад, капітан національної жіночої збірної Дар’я Апанащенко увійшла в новосформований комітет жіночого та дівочого футболу УАФ.

Це вже такий перший крок, коли раніше в комітеті були люди-представники вищих влад. Зараз активніше йде робота комітету в тому плані, що ми долучили гравчиню, яка є капітаном, обличчям жіночого футболу протягом багатьох років. Вона є лідером думки. Це для неї велика честь. Ми з нею спілкувалися з приводу цього. І це є показник, що кожна гравчиня має розвиватися як особистість. Що представляє собою цей комплексний розвиток футболістки як особистості? Це один із кроків того, що ваші можливості безмежні, в принципі. Хочеться, щоб дівчата розуміли, що ми будемо про них дбати в цьому плані. Я, як гравець, мені важливо, щоб я мала медичне забезпечення клубу, просто як гравчині в умовах контракту клубу, якісь хороші умови для життя. В комплексному розвитку є такий пункт – ти як гравець по закінченню кар’єри, хто ти в житті після закінчення кар’єри. Щоб кожна гравчиня розуміла, ким вона може бути і як вона може реалізувати свої навички, щоб розширявся її світогляд і піклувалася про себе як особистість. Не тільки професійна кар’єра у якості професійного гравця. Це класно, ти як серйозний професіонал, це супер. Але ми всі жінки. Ми маємо думати про те, ким ми будемо, як ми себе реалізуємо в житті, якщо ти отримала травму, якщо ти закінчила кар’єру. У багатьох футболісток є страх по закінченню кар’єри, що робити далі, тому що я жила тільки футболом, кожен день тренування, я жила на базі, могла дозволити собі певні речі. Ми розуміємо, що у порівнянні з чоловічим футболом, дівчата не можуть дозволити забезпечити себе житлом, автомобілем, бізнесом. Це різні рівні. Тому цей комплексний розвиток передбачає те, що ментальне здоров’я кожної футболістки і в основі цього, в нас закладені в стратегії: тренінги, тімбілдінги в командах. В нас буде співпраця з командами при підтримці UAF Foundation. Ми виграли проєкт на півроку для дівчат від 12 до 18 років, до повноліття, який буде фундаментом в їх знаннях ментального здоров’я. Це такий вік, вони як губки, вік формування особистості, коли вони обирають чи поїдуть за кордон чи залишаються в Україні, наскільки правильне оточення у них, наскільки вони ментально загартовані, тому що це важливо, ще і в умовах війни. Багато дівчат, хто грає у футбол, ще навчаються в ліцеях, проживають в інтернатах, не мають батьківської підтримки, достатньої турботи. І цей проєкт ментального здоров’я саме про турботу про футболістку, її ментальне здоров’я, психічний і психологічний стан. Та загалом турботу як про особистість в цілому.

Чи задоволені Ви інвестиціями в жіночий український футбол в умовах війни? Є шанси отримувати більше?

Для мене є загадкою, що в жіночої національної збірної поки немає спонсорства, немає партнерів. Ми зараз дуже активно працюємо в цьому напрямку. Ми маємо розуміти, що кожен вид діяльності – це творчість, кожна творчість – це шоу-бізнес. Тобто спорт – це шоу-бізнес. Ми маємо розуміти, що при нашій співпраці з іншими сферами діяльності, навіть з артистами, брендами, продуктами – це дуже класно, тому що це додаткова увага до дівчат, до жіночого футболу. І саме це я прагну для розвитку жіночого футболу – додаткова впізнаваність. Багато хто навіть ще досі, як би дивно це не було, не знає про жіночий футбол, наскільки це щира гра, наскільки це емоційно сильні дівчата. Я впевнена, що при всіх наших ресурсах та талантах, кожен другий має знати, що таке жіночий футбол і хоча б раз дивитися його.

«ЗИМОВИЙ КУБОК 2025»: 10-й ювілейний, 10 команд, 10 матчів

З 4 по 7 лютого буде проводитися Women’s Winter Cup 2025 на базі “Динамо”, ми зараз співпрацюємо з партнерами, і я хочу показати цей продукт дуже класно. Можливо до мене не використовували це поняття у жіночому футболі, але я дивлюсь на це комплексно, як на розвиток. 50% розвитку залежить не тільки від тренерських кадрів, підготовки і шкіл ДЮСШ, клубів. А 50% це про те, наскільки люди говорять про жіночий футбол, наскільки правильно сформована політика вражень, емоцій. Є така економіка вражень. Наскільки жіночий футбол буде впізнавальним, наскільки ми будемо співпрацювати з іншими, щоб це було цікаво: від артиста до художника, тому що футбол – це творчість, це релігія. Нещодавно був такий цікавий подкаст Олени Балбек, радниця Андрія Миколайовича, займається соціальними проєктами, в неї був подкаст з дуже цікавими представниками. Футбол – це релігія. Мені хочеться, щоб до жіночого футболу ставилися як до творчості. Я написала вірш про те, що кожен творець по своєму і кожен обирає для себе діяльність по своїм талантам, по своєму призначенню. І хочеться, щоб до дівчат-футболісток відносилися з повагою, а не по стереотипу, що вони йдуть у футбол і в них будуть побиті ноги, вони будуть грубими чи неінтелігентними.

Тому Комплексний розвиток якраз передбачає відношення і повагу до жіночого футболу, руйнування стереотипів та гендерної нерівності взагалі.

Про діяльність та плани ГО “Шлях Чемпіонки”? Чи плануєте розширювати діяльність по всій Україні?

Організація “Шлях Чемпіонки” існує вже три роки офіційно. До цього співпрацювали якраз з міжнародними школами лідерства, наприклад в Молдові, Азербайджані. Трохи в Південній Африці, де моя колега проходила навчання в Школі Лідерів. Це дуже актуальна тема в усьому світі, на жаль, вона в нас не так сильно висвітлюється в спорті, насправді. І ми, дійсно, єдина організація, яка співпрацює з професійними спортсменками, займається саме ментальним здоров’ям. Ми проводимо наші тренінги для України і до нас приїжджали з Кривого Рогу, з Гребінка у Полтавській області. Ті, хто дотичні до футболу, і з мого оточення. Плануємо запустити тренінги по всій Україні в дівочих командах, а потім в клубах, в нас буде розроблена своя айдентика, це буде дуже класний та сильний проєкт. Думаю, що коли він вийде, то можемо вже поспілкуватися в умовах реалізації. Думаю, цей проєкт класно зайде нашій молоді і буде рушійною силою для подальшого розвитку і ментального здоров’я наших футболісток.

Є наміри співпрацювати з міжнародними організаціями, як “Фонд Дідьє Дрогба”?

Ми подали заявку на цей грант і це вже співпраця з міжнародними організаціями, вони вже знають про нас, про наші плани, подальші дії. Потім зможемо поділитися реалізованими проєктами. Зараз веду перемовини з різними клубами по представленню Комплексного розвитку футболістки, ми це презентували під час засідання комітету, організували дві зустрічі з тренерами Вищої Ліги, Першої Ліги та дівочих команд, там презентували цей комплексний розвиток і зараз вже хочу якість, а не кількість. Дати якість та закласти цей фундамент, а потім вже йти в кількість. Були зустрічі з представниками клубів, де я розповідала про що саме мова і про футбол як мистецтво жіноче, тобто є однодумці, які підтримують: наші клуби-лідери – “Полісся”, “Металіст 1925”, “Сістерс”, “Колос”, які працюють на перспективу майбутнього. Вони зацікавлені в розвитку дівочих академій і це дуже класно. Коли є такі однодумці, то не треба говорити про різне, бо ми вже говоримо про одне. Це є дуже важливим аспектом в розвитку.

Про ініціативи УЄФА. Стратегія Unstoppable. УЄФА планує інвестувати 1 мільярд євро на розвиток жіночого футболу. Планується старт нового жіночого єврокубку під назвою “Кубок Європи УЄФА” і запуск нової схеми розподілу виплат, що принесе користь клубам по всьому континенту. Ваші очікування від нових ініціатив УЄФА та як це вплине на український жіночий футбол? Як на український жіночий футбол вплине нова модель розподілу фінансових коштів?

Тут дуже багато залежить від того, яка в нас виходить з цього всього стратегія розвитку жіночого футболу України, яка буде закладена на 4-5 років. І ми саме зараз над нею працюємо. Хочемо, щоб ця стратегія була такою філією інформації від УЄФА. Стратегія УЄФА мені дуже імпонує їх бачення стратегії розвитку. Вона є рушійною силою для всієї Європи і для України має бути також. Ми маємо руйнувати стереотипи, що тільки чоловічий футбол є лідером переглядів, розвитку. Так, спочатку був чоловічий вид спорту. Але достатньо вже. Ми маємо рухатися, дуже велика робота має бути з регіонами. Всі мають знати, що існує Стратегія УЄФА UNSTOPPABLE, існує ФІФА стратегія, яка мені дуже імпонує, яка передбачає всі ті фактори, які наша організація закладає: про цінності, про особистість. Саме про те, що я зазначала, ми маємо турбуватися про футболістку не тільки як про гравчиню, але як про особистість. Там є такі аспекти як розвиток лідерських якостей кожної футболістки, про навчання тренерок-жінок, які в нас вже запущено. Цей рік у нас є угода з Бухарестом по румунсько-норвезькій системі навчання тренерів. Коли я очолила комітет, ми запустили це навчання і ми співпрацювали з 20 тренерками, яких відправили в два потоки на навчання. Перші це були діячі тренери, які працюють багато років, а другий поток був навіть гравців. Я вже зруйнувала цей стереотип, що не тільки тренер їде на навчання, а й гравчині їдуть навчатися. Ми маємо готувати їм цей фундамент переходу, щоб у них була не яма після завершення кар’єри, а щоб в них була доріжка. Я долучила гравчинь, які зацікавлені в подальшій тренерській діяльності, щоб це їм дало поштовх для мотивації. В березні цього року планується фінальна частина в Бухаресті, де будуть представлені всі тренерки, які виконали домашнє завдання та зацікавлені далі працювати. Зі своєї сторони вони кожній тренерці подарували інвентар, дали знання, спілкування та обмін досвідом. Той, хто працював тренером вже знає якісь базові фактори, але обмін досвідом – це класно, практика – це закріплення знань, впровадження щось нового. В березні планується фінальна поїздка цих тренерок і далі ми будемо рухатися по цій ієрархії навчання: хтось поїде навчатися за кордон, бо в нас цього року планується багато таких програм за кордоном. Наприклад, є з Англією співпраця, ще і тренерки будуть навчати цих тренерок, буде обмін досвідом та інформації. Тренерів поганих не буває – бувають тренери, які не хочуть розвиватися. Хочеться давати ці знання, платфорсу можливостей, щоб показувати нашим дівчатам та тренеркам діючим, щоб вони розвивалися, апгрейдили свої знання і працювали на благо розвитку жіночого та дівочого футболу взагалі.

Перед початком другого кола жіночого чемпіонату України, яке заплановано на 18 березня, як оцінюєте розвиток українських клубів на даний момент у порівнянні з європейськими? Забезпечення футболісток, логістика, якість футбольного поля, трансляції.

Саме зараз займаємося питанням уніфікованої трансляції для команд. Хоча б для половини клубів для початку. З чогось потрібно починати. І таким чином ми можемо здобути партнерів, які будуть зацікавлені у висвітленні жіночого футболу і співпрацюємо з телебаченням зараз. Не можу дати стовідсоткову відповідь на це питання, але робота над цим йде. Зараз всі клуби Вищої Ліги розпочали підготовку, збори. “Металіст 1925” в Туреччині, також туди планує їхати і “Колос”. Ми бачимо, що при підтримці чоловічих клубів наші жіночі команди дуже зростають: інфраструктура, поля, стадіон. Наприклад, чоловічі клуби надають своє поле та свій стадіон, керівництво клубу шерить поле першої команди з жіночим футболом. Це вже повага і це вже дуже класно. Це вже покращені поля, умови для інших команд. Ми показуємо вже новий рівень і це дійсно дало великий поштовх для розвитку, але не все відразу.

Чи плануються зміни в регламенті матчів, адже жіночі клуби на відміну від чоловічих клубів, грають посеред робочого тижня, а не на вихідних?

Коли я очолила комітет, то задавала такі ж самі питання. Футбольні матчі – це ж задоволення, це ж фанати. Має бути для цього час на вихідних, але через те що чоловічі клуби грають на вихідних, а зараз ми згідно зі стратегією ми –  жіноча команда з чоловічою командою. Вони не можуть грати в один день і тому ми розгрузили трошки арбітраж та поля. Ну і цільову аудиторію: чоловічу та жіночу. Виходить так, що поки що будуть догравати сезон та проводити матчі серед тижня. Але так як не дозволяється допуск вболівальників на стадіони, то ми тут сильно не програємо. Вони би і так не прийшли. Будемо мріяти, що на наступний сезон або закінчиться війна, або дозволять пускати вболівальників на трибуни. Головна ціль – закінчення війни. Ми всі це хочемо. Але якщо буде дозвіл для вболівальників, тоді будемо шукати всі можливі варіанти на вихідних проводити матчі. Але поки так.

Про благодійність. Чи плануєте Ви організовувати товариські благодійні матчі за участі наших гравчинь на підтримку ЗСУ та популяризації українського жіночого футболу, незважаючи на щільний регламент?

У нас загружений графік. Зі збірнами U17, U19 в нас важливий етап до Євро 2025. Там календар загружений, але в нас передбачено вікно УЄФА для товариських матчів і якщо складеться партнерство з телеканалами ми можемо проводити ці товариські матчі і поєднувати з благодійністю на підтримку ЗСУ. Будемо розміщувати QR коди, на які можна відправляти донати на ЗСУ. Звичайно, що соціальна історія дуже важлива. На Зимовому Кубку ми плануємо зіграти з жіночою збірною з ампфутболу, дівчата з ампутаціями на милицях.

Жіноча збірна України з ампфутболу вирушає на перший в історії чемпіонат світу

Говорячи про ампфутбол та адаптивний спорт взагалі, зараз в Україні активно йде розвиток адаптивних видів спорту для ветеранів для їх подальшої реінтеграції у цивільне життя. Наприклад, футбольний клуб “Шахтар” створив команду для військових з ампутаціями. З огляду на Ваші плани Ви плануєте активно підтримувати жіночий ампфутбол?

Так, жіноча команда з ампфутболу вперше в історії їздила на кубок світу в Колумбії в листопаді. У нас вперше в історії з’явилася така жіноча збірна. На жаль, такі реалії зараз, що таких людей з’являється більше. Нещодавно провели перший в історії чемпіонат “Ліга Дужих” серед ампутованих чоловіків. Дівчата також брали участь в одній київській команді, а були і дівчата, які є представницями збірної з ампфутболу. І ми плануємо на Зимовий Кубок у фінальний день матчів зробити відкритий матч міксом: наші дівчата, просто дівчата будуть ходити, це такі вже деталі, а дівчата на милицях будуть грати. І ми покажемо підтримку цим людям, що вони є прикладом незламності. Це наша соціальна підтримка людей, які віддають своє життя і втрачають свої кінцівки. Це в планах. На сьогодні це дуже важливо.

Ваше ставлення до так званих “нейтральних спортсменів”, які провокують наших спортсменів у міжнародних змаганнях? Чи плануєте проводити власні кампанії проти них проти їх участі в міжнародних змаганнях?

Вже в жіночому футболі, у футзалі, наприклад, нейтральних спорсменів немає, наших ворогів. І це велике досягнення. Проводити якісь кампанії проти них, думаю, що цей пункт закритий. Найголовніше для нас те, що їх не допускають до змагань. Проаналізуючи весь рік, що минув у всіх змаганнях, то наші спортсмени всі гідно себе показали по своїй поведінці спортивній і по людській, якщо говорити про фехтування, наприклад.

Гравчині, які грали у командах країни-ворога, вони внесені в чорний список, в нашій базі футбольній вони не допускаються ні до яких змагань. Ми цю перешкоду подолали. Максимально все вже зроблено і наші дівчата, які грали раніше за кордоном і грали з тими гравчинями, які зараз грають в країні-ворога або повернулись туди, вони навіть не спілкуються. Цей фактор гідний поваги до наших футболісток, якщо говорити про жіночий футбол.

Відбулося урочисте відкриття виставки Nezlamni.UA, приуроченої до Дня прав людини

Вірите у силу жіночого футболу, як ефективного інструменту спортивної дипломатії? Якою успішною історією можете поділитися, коли жіночий футбол відіграв позитивну роль у Вашому житті та житті нашої країни?

Жіночий футбол – це як база розвитку спортсменки як особистості. Наприклад, для мене, якби не футбол – я би не побачила півсвіту. Так як я всебічно розвивалася під час занять футболом, виступами за збірну, я грала в клубі і працювала також паралельно, тому що в мене був такий шлях життя і я мала заробляти кошти. У футзалі не можеш відчувати себе забезпеченим. Був період, коли я і не працювала, а лише грала, бо було багато поїздок за збірну. Я фокусувалася на збірній та на клубі. Я цікавилася багато чим і навчалася паралельно на різні сфери. Нещодавно, я була ведучою на культурно-етичній виставці Nezlamni.UA. Там були представлені посли та дипломати різних країн світу, я була там представником, запрошеною гостею та ведучою. Я вела цю програму на англійській та українській мовах. Там була представлена картина, яка несла за собою такий підтекст: футболістка зі збірної України з футзалу Елеонора Мальцева загинула на війні два роки тому і наша організація “Шлях Чемпіонки” вже два роки проводить турнір влітку. Це такий турнір-марафон одного дня, де збираються команди вшанувати пам’ять до Дня Незалежності. Це було таким моїм бажанням в мій ще день народження. Я зрозуміла, що не хочу просто святкувати день народження для себе, я хочу щось робити для людей. Виникла така ідея поєднати з днем пам’яті Елеонори, ми запрошуємо її сім’ю на турнір, минулого разу приходили тато з сином. В минулому році 12 команд взяли участь і якийсь Інтернет портал визнав це як благодійну ініціативу літа. Ми зібрали кошти, які передали її сім’ї. Ще два року тому ми назвали цей турнір “Незламна”. Наш знайомий організував виставку картин українських художників, яка називалася Nezlamni.UA. Думаю він десь поєднав про цю незламність, так як це дуже поширене слово під час війни. Там була представлена картина, фотографія Елеонори українським художником, яка стоїть у воєнній формі на фоні розвалин. Вона уособлює в собі цю незламність і я була просто шокована, хоча мені сказали, що мене буде щось чекати на цій виставці. Але я не могла стримати сльози, всі ці переживання. Ти розумієш, що це твоя сфера, це футбол. Потім ми організовували цей турнір. І тут така культурна виставка, яка була серед дипломатів та послів дуже відомою. Були посли з Африки, Америки, Австралії, Франції.

Я дуже сильно вірю, що Бог нас направляє куди потрібно. Я взагалі віруюча людина. Те, що я прославляю Бога в своїх перемогах, в якихось кроках, я знаю, що Бог завжди попереду мене. Знаю, що це все було в якихось планах. Наприклад, я була ведучою з Джеджулою, він культурний діяч та ведучий, він був здивований і казав Ви ж футболістка. Але мені класно, що мене впізнають як футболістку. Я все своє життя з футболом, віддаю своє здоров’я спорту, емоції, поїздки за збірну. І коли мене впізнають як футболістку це дуже приємно. Я не просто якась гарна дівчинка, яка прийшла бути ведучою, а я є частиною такого великого проєкту культурного і ми вже увійшли в історію з організацією цього турніру, який є масштабним і присвячений саме футболістці, де ми вшановуємо пам’ять. І тут я потрапляю на таку виставку, яка вшановує традиції України та культури. Це відображення усього мого кар’єрного шляху. І я робила щось для спорту не тільки граючи за збірну, а й брала участь у багатьох заходах протягом всієї своєї кар’єри. І можу бути причетною надалі до розвитку нашого жіночого та дівочого футболу, тому що я дуже вірю в нашу талановиту молодь. Я жила за кордоном три роки, але в якийсь момент зрозуміла, що моя країна – це Україна. Я хочу розвивати своє, а не свої дари та таланти віддавати іншій країні. Я працювала тренером в академії ПСЖ, моделлю українською для їх брендів, наприклад одягу, продуктів телебачення. Також грала у футбол, а потім в якийсь момент прийшло розуміння того, що я хочу розвивати своє. Хочу повернутися та жити в Україні, не дивлячись на війну. Тому я повернулася в Україну. Після цих трьох років повернулася в національну збірну на відбір до ЧС в минулому році і отримала ось таку посаду. Це прийшло все разом з усвідомленням, що я хочу розвивати своє українське. Наша країна гідна кращого і в нас дуже багато талантів, як дівчат-футболісток, так і в інших сферах діяльності.

Що найбільше Вас надихає у Вашій роботі у такий складний час? Як слідкуєте за своїм ментальним здоров’ям?

Мені допомагає організація “Шлях Чемпіонки”, бо слідкування за ментальним здоров’ям – це те чим ми займаємося. На це йде багато уваги, це таке переключення, але це і паралель, яку ми хочемо втілити в житті футболісток, наших клубів. Тому що я розумію, що це потужний інструмент підтримки ментального здоров’я. Деякий час я працювала з психологом, тому що війна, спорт, виклики нові, а тобі треба грати, бути сильною та здоровою, підготовленою. Зараз більше працюю, бо так само має бути більш загартоване ментальне здоров’я, дуже багато викликів та стереотипів, які треба руйнувати. Треба зрушити з місця багато точок відправних, змінювати все і показувати це. На мені велика відповідальність зараз. Я це розумію і я це прийняла. Не збираюся здаватися, шукаю однодумців, підтримку в тих людях, які живуть футболом і щоб ми могли об’єднуватися. Щоб ми рухалися не окремо, як УАФ та клуби самі по собі, ми маємо бути максимально об’єднаними для однієї мети. Так є конкуренція на полі між клубами, але тут немає мови про конкуренцію в житті. Ми маємо будувати відносини на довірі, на підтримці, на обміні досвідом, інформацією, знаннями і тільки це буде всіх нас рухати. Мене надихає саме це. Мене надихають люди, тому що я знаю, що українці – найталановитіші. Всі, хто виїхав під час війни і використовував послуги європейських майстрів почав цінувати наше більше. Я вірю в силу нашого народу, підтримки і людей, які просто не ламаються і мене це надихає. В мене зараз є така можливість, свій досвід та знання, відносини з кимось, привнести в розвиток жіночого та дівочого футболу в Україні. Поки в мене є цей запал, хочу його триматися і не зволікати на якісь перешкоди.

Нещодавно вболівальники прочитали новину щодо оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад: а саме тренерів жіночих збірних всіх рівнів. Яка має бути футбольна філософія та візія майбутнього тренера національної жіночої збірної, щоб досягнути успіху? Плануєте залучати експертів за кордону? Що планується досягти цими змінами перед початком Ліги Націй та майбутніми турнірами?

Моє бачення таке, що так як контракти закінчилися, в нас немає на меті визнати когось слабким тренером. Це не звільнення тренерів, це просто можливість по закінченню контрактів тренерів апгрейдити знання, побачити бажання тренерів, наскільки вони хочуть далі працювати, наскільки вони готові розвиватися, вкладати в наших майбутніх чи теперішніх футболісток, в наше жіноче футбольне майбутнє, в націю. Це трошки новий формат, обов’язковою умовою є базова англійська, дуже вітається презентація роботи, бачення в жіночому футболі розвитку. Тобто це моє бачення разом з керівництвом. Це не було спонтанним рішенням. Поки я очолила комітет, ми вже працювали над цим питанням, розглядали плюси і мінуси цього, позитив і негатив цих моментів. Я думаю, що ми маємо бачити базу тренерів, які прагнуть стати тренером збірної.

Головна мета – це створити для тренерів поле мотивації, щоб вони розуміли, що кожен може стати тренером збірної і щоб вони працювали у цьому напрямку. Якщо ти не прагнеш більшого, то навіщо ти робиш те, що ти робиш? Хочеться бачити людей, які мають досвід. Ми поважаємо всіх тренерів, які працювали до цього моменту, всіх хто має великий досвід, не дивлячись на вік, рівень тренерської діяльності чи команди, в клубах, де вони працюють. Хочеться, щоб ці тренери не зупинялися на місці, щоб кожен розумів, що все прозоро і чесно. Можливо, для когось це шанс зрушитися з місця, тому що в маленьких містах, регіонах тренери працюють в своїй зоні комфорту і думають, що їх мрія ніколи не здійсниться. Наприклад, мріяли, а потім думають, та навіщо мені мріяти стати тренером збірної, все одно там обирають заочно. Але хотілося би, що всі ці талановиті тренери, які в нас є – прокидалися, не хочу сказати, що вони там сплять, а щоб вони оновлювали свої знання, рухалися і щоб ця можливість їх мотивувала, ця платформа можливостей, дало поштовх рухатися, навчатися, отримувати ліцензії, їздити на навчання по можливості в наш час війни. І розуміти, що зараз – час змін. Я думаю, що все можливо.

Ви згодні, що жінка має тренувати жінок?

Це класне твердження, мені подобається це. В основному в мене тренери були чоловіки, я поважаю їх твердість, тому що все-таки чоловіки десь сильніше у футболі. Мені подобається методологія іспанських деяких клубів, де жінка тренер. Є топовий клуб у футзалі “Атлетико Мадрид”, у них жінка тренер багато років і вони досягають успіхів, у них напрацьована система на роки і під яку адаптуються гравці, не так, що сама система адаптуються під гравців, а самі гравці. У них створена правила певні, бо конкуренція шалена, і гравці, які хочуть бути в збірній – їм треба багато що пройти. У них є певні умови і гравець має вивчити стандарти, тактику і якщо ти не вивчив, в тебе є один перегляд на зборі, якщо не вивчив – то на другий збір ти не потрапиш, якщо не вивчиш ці знання і не використаєш цю можливість. Хочеться, щоб в нас теж створювалося таке конкурентне середовище.

Хочеться бачити тренера, який дивиться позитивно та перспективно на 2 та 4 роки, саме має програму розвитку, як він може змінити. Ми всі розуміємо, що за рік тренер не може нічого кардинально змінити. Хочеться бачити програму розвитку та методику тренерської діяльності, яка буде на роки, яка зрушить з місця комплексний підхід та комплексне бачення. Я вітаю такий підхід як у нашому комплексному портреті розвитку футболістки, так і в комплексному підході тренерської діяльності. Я не можу оцінювати тренерів, у нас є вимоги, буде сформована комісія заслужених тренерів, які будуть оцінювати кандидата на тренерську посаду. Це вже великі зміни в жіночому футболі.

Чи будуть шанси у молодих гравчинь під керівництвом нового тренера потрапити у склад збірної? Чи буде така міксована збірна: досвід плюс молодість?

Це буде вирішувати тренер. Але в нас вже є молоді гравці, до національної збірної долучається багато молодих гравців. Тренер дає їм шанс проявити себе та грати на рівні з досвідченими гравцями. Вже класно працює ця система, але для досягнення результату потрібно трохи більше часу.

Побажання вболівальникам жіночого футболу.

Хочу сказати, що кожен вболівальник –  є частиною історії жіночого футболу і загалом футболу, тому що без вболівальників не було б футболу. Не буде поціновувачів – не буде цього мистецтва. Хочеться подякувати кожному, хто підтримує – як за екранами телевізорів, трансляції дивляться і хочеться, щоб більше вболівальників долучалися, цікавилися нашою грою і побачили цю щирість, якої немає в чоловічому футболі, такої відданості, самовідваги скільки є саме в жіночому футболі. Не хочу сказати, що в чоловічому футболі грають більше за гроші, але на такому рівні, де інші цінності. Але як грає жінка – це просто безцінно. В першу чергу, хочеться подякувати вболівальникам, хто підтримує і також звернути увагу, щоб слідкували і жили з нами тими емоціями, які їм дарує футбол.

Матеріали підготувала Христина Карельська – випускниця Коледжу Європи, Європейської академії дипломатії у Варшаві та Естонської школи дипломатії.