Анастасія Романюк: «Футбол завжди був у моєму житті»

– Футбол завжди був у моєму житті – у дитинстві ми ганяли м’яча з друзями на стадіоні «Гірка». Зранку до вечора з хлопцями грали там у футбол, а потім розбігалися додому дивитися матчі і вболівати за своїх кумирів.

Твердо вирішила пов’язати своє життя з футболом під час фінальної частини ЧС-1998.  На тому мундіалі вболівала за збірну Бразилії та “зубастика” Роналдо. Добре пам’ятаю як плакала після поразки бразильців у фіналі чемпіонату збірній Франції з рахунком 0:3. Ось тоді вирішила, що футбол для мене щось більше, ніж просто гра.

На той час в Івано-Франківську не було секцій дівчачого футболу. Та й інформації особливо про жіночий футбол ніякої не було. Тому коли до мене на стадіон приїхав нині покійний директор Галицької ДЮСШ Микола Степанович Сегін і запросив на тренування, для мене це була велика несподіванка. Там уже футболом я почала займатися саме з дівчатками. У складі збірної  Івано-Франківської області, яка тоді в основному складалася саме з вихованок Галицької ДЮСШ, брала участь у різноманітних турнірах.

– Як подруги ставились до того, що ти займаєшся футболом?
– Незвично і водночас з цікавістю. Більшість із них приходили на «Гірку» зі мною і теж пробували грати. Але майже ні в кого це заняття особливо захоплення не викликало, що аж ніяк не заважало нам дружити і далі. Але хлопців серед друзів було набагато більше, і це не дивно, адже, особливо в літній період, весь час я проводила на стадіоні.

– Чи відрізняється ставлення до жіночого футболу в світі та Україні?
– Жіночий футбол на міжнародному рівні – це звична справа, на відміну від України. Там про нього знають, сприймають і захоплюються. Мати улюблений жіночий футбольний клуб за який ти вболіваєш – це нормально. Натомість, в Україні більшість людей не знають, які жіночі команди є в їхніх містах і в яких змаганнях вони приймають участь.

Колишній президент FIFA Йозеп Блаттер сказав, що майбутнє футболу за жінками. Я часто працюю на матчах в Європі, як арбітр, і можу сказати, що на жіночу Лігу чемпіонів приходять тисячі людей. Вони вболівають за улюблену жіночу команду з трибун стадіону так само, як за улюблену команду чоловічу. Люди приходять на футбол сім`ями, з маленькими дітками. Насолоджуються грою і гарно проводять час.  Дуже хотілося б щоб і в Україні так було.

В рамках розвитку жіночого футболу в Україні було прийнято рішення, що, починаючи з сезону 2021/22 років клуби Українські Прем’єр-ліги повинні мати у своїй структурі жіночу команду. Як на мене, це найкращий варіант розвитку жіночого футболу. Саме таким шляхом пішло багато європейських країн і зараз там ми можемо спостерігати піднесення цього виду спорту. Для футболісток створені умови, яких раніше не було. В першу чергу це інфраструктура, професійний менеджмент, досвідчені тренери, належна підготовка, фінансова підтримка і т. д. Сподіваюся, це ж саме чекає і український жіночий футбол.

– Минулого літа в Академії НФК “Ураган” було відкрито набір дівчат для занять футболом. Скільки зараз дівчат займаються в Академії?
– На перше тренування до нас прийшло двоє дівчаток. Потім четверо, п’ятеро і зараз у нас займаються 15 футболісток. В основному, це дівчата 2008-2009 р. н., хоча є і молодші. 10-12 років – це оптимальний вік, коли діти самі розуміють, що хотіли б грати саме у футбол і просять батьків знайти для них секцію. Багато дівчаток до цього віку вже проходять «випробування» танцями, співами, малюванням, а тоді розуміють, що хочеться їм зовсім іншого. Молодших, як правило, приводять самі батьки, які бачать задатки чи бажання дівчаток до футболу.

– Яким аспектам приділяєш увагу на тренуваннях?
– Заняття у нас нічим не відрізняються від занять, які проходять у хлопців. Хоча, все таки, ми дуже багато працюємо над технікою. Як правило, хлопчики ганяють м’яча як тільки починають ходити, тому мінімальні навички у них є вже тоді, коли вони вперше приходять на тренування. З дівчатками, у цьому плані, є над чим працювати.

Крім цього, побутує така думка, що жіночий футбол не такий швидкий як чоловічий, але більш технічний. Тому над технікою працюємо багато.

Стараюся також працювати над ментальним аспектом у тренуваннях. Щоб дівчатка не боялися проявляти себе на полі, брати гру на себе, самостійно вирішувати ті чи інші ігрові ситуації. А як результат – відчувати радість і задоволення від самої гри.

– Які риси можеш виділити у дівчат під час занять?
– Дівчатам хочеться все довести до ідеалу. Якщо вони працюють над якимось елементом, то вони робитимуть його доти, доки він в них не вийде. Вони дуже старанні та відповідальні. Якщо я даю їм якесь завдання додому, то вони обов’язково його виконають і на наступному тренуванні наввипередки демонструватимуть результати своїх старань.

Крім цього, вони не зупиняються і не плачуть, коли у них щось не виходить. Просто роблять це до того часу, поки не вийде. Дуже наполегливі, а це прекрасна риса характеру для того, щоб досягти результату.

– Що б могла порадити тим дівчатам, які хочуть займатись футболом?
– Приходити на тренування і займатися! А ще, звичайно ж, – ставити перед собою цілі. Я запитую дівчат: для чого вони прийшли на футбол? Чого хочуть досягти? Більшість з них відповідає, що хочуть стати відомими спортсменками, грати за збірну України.  Бажання – це 50% успіху, решту – важка праця.

А ще саме для дітей дуже важлива підтримка батьків. Це прекрасно, якщо батьки підтримують дитину у її виборі і всіляко його заохочують. Якщо дитина бачить і відчуває батьківську підтримку, то результати її неодмінно високі. Кожна дитина хоче бути гордістю для мами і тата. Помічаю, як  на тренуваннях, дівчатка весь час шукають погляди батьків, коли забивають гол, чи гарно виконають якийсь технічний елемент. Для них, навіть, така дрібниця важлива і кожне маленьке досягнення хочеться розділити з батьками.

Буквально 10 років тому люди дивувалися, коли чули, що дівчинка займається футболом. Але часи змінилися. Зараз мої дівчата пишаються тим, що займаються в “Урагані”. Не раз розказують мені, що в школі чи дворі з гордістю розповідають всім, що відвідують тренування.