Анна Петрик – згадки про Ісландію та особливості жіночого футболу

557
Анна Петрик, футболістка, жіночий футбол, женский футбол, збірна України, УАФ

05 жовтня «Зоря» зіграла з ісландським «Брєйдабліком» в груповому етапі Ліги конференцій. 

«Брєйдаблік» з Ісландії – найцікавіший суперник наших в єврокубках: вперше грає в групі та має назву зі скандинавської міфології.

У 2022-му в цій команді виступала футболістка збірної України Анна Петрик. Зараз вона грає за полтавську «Ворсклу». Дарина Калінчук поспілкувалась з Анною про її перебування в «Брєйдабліку», суворий ісландський клімат та особливості їхнього чемпіонату.

«Чемпіонат кожної країни чимось відрізняється, але тут для мене все було по-новому»

З початком повномасштабної війни багатьох українських футболістів занесло в нові клуби – не лише по Європі, але й по світу. 25-річна Анна Петрик до початку повномасштабного вторгнення грала за харківський «Житлобуд-1». Але 24 лютого 2022-го вона разом з національною збірної перебувала на зборах в Туреччині.

Прямо там вони і почали шукати варіанти, де можуть продовжити карʼєру. Анна зізнається, що з влаштуванням у нові клуби дуже допоміг колишній головний тренер жіночої національної збірної Луїс Кортес. Іспанець написав лист до УЄФА з іменами тих гравців, які хотіли знайти собі клуб. У списку була і Петрик. «Брєйдаблік» також отримав цей лист. Вони запамʼятали мене з Ліги чемпіонів (за рік до цього «Житлобуд-1» грав з ісландцями в групі, прим. Tribuna.com). Це, мабуть, просто доля – ми були з ними в групі, я знала їх, вони запамʼятали мене і вирішили прихистити мене на цей час, скажімо», – розповідає Анна.

Петрик одразу ж запамʼяталась в Ісландії – у першій своїй грі забила дебютний гол. Зізнається, що лише так могла висловити всю подяку за все те, що клуб зробив для неї.

«Я ще добре не знала мови, тож не могла подякувати словами. Тому розуміла, що найкращою моєю подякою буде хороша гра на полі, реалізація своїх моментів та перемога в матчі».

Анна вийшла на свій перший матч проти «Тор/Ка» з прапором України – пізніше це фото в знак підтримки Анни та українців виставили всі гравці ісландської команди. Для українки «Брєйдаблік» став першим іноземним клубом в карʼєрі, тож багато чого, зізнається футболістка, було в новинку.

«Чемпіонат кожної країни чимось відрізняється, але для мене все було по-новому – і швидкості, на яких вони грають, і сила, яку вони застосовують. На кожну гру ми виходили з датчиками, які показували навіть стики єдиноборств в грі. Ти мусиш бути зосередженим та сконцентрованим всі 90 хвилин. Якщо ні – все програєш», – розповідає Анна.

«Брєйдаблік» дуже підтримав Петрик у перші тижні повномасштабної війни.

«У мене нічого не було з собою. Добре, що мала хоча б бутси і могла грати у футбол. Клуб купив мені одяг, годував, надав купони на закупівлі в супермаркет, бо в мене ще ж не було зарплати. Вони кожного дня запитували, як в мене справи, як мої рідні».«Коли розпочалась війна, мої батьки були в Маріуполі. Під час першої вечері я дізналась, що вони нарешті доїхали до Києва. Я поговорила з ними телефоном – і почала плакати. Дівчинка, яка була поряд зі мною, Інгібйорк, дуже підтримала. Вона нічого не запитувала, просто тримала за руку, обіймала і заспокоювала мене».

«В Ісландії точно не почуєш: «Ти ж дівчинка, як ти можеш грати у футбол?»

У «Брєйдабліку» до останніх десятиліть найуспішнішою вважалась саме жіноча команда. А в Ісландії до жіночого футболу і взагалі прикута особлива увага. Лише уявіть: в країні з населенням в 372 000 є окрема телепередача про жіночий футбол, куди вони запрошують дівчат і обговорюють матчі з ними в студії.

«Це справді показник, – розповідає Анна. – Девʼяносто відсотків людей знає, що таке жіночий футбол, що таке існує. Тобі не будуть говорити: «Ти ж дівчинка, як ти можеш грати у футбол?». У Ісландії з великим розумінням ставляться до жінок у цьому виді спорту.

Щоправда, отримують жінки в рази нижчу зарплату за чоловіків і змушені працювати на ще одній роботі. У контракті з місцевою федерацією навіть прописаний пункт, що гравець не може отримувати більше зафіксованої суми.

Ісландія – маленька країна з маленьким населенням. Якщо всі оберуть грати у футбол, не буде звичайних працівників», – пояснює Анна. Тож її ісландські одноклубниці в позафутбольний час працювали на ще одній роботі.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Anna (@a_ptrk_)

«Хтось косив газон, хтось допомагав тренувати діток, хтось працював у закладі, хтось підчищав бруківку, а ще хтось – їздив міняти рекламу по місту».

Навіть у головного тренера команди була ще одна робота – він працював реабілітологом в центрі.

«Для мене це було так дивно. Вони відпрацювали день, а ввечері йдуть на тренування. І я ніколи не чула від них, що вони втомились чи в них немає сил, – каже Анна. – Але в той самий час я розуміла їхній вибір. Як би круто вони не грали, вони не зможуть отримувати якісь космічні гроші.

А для рівня життя в Ісландії потрібна справді пристойна зарплата. Ціни в Ісландії краще не переводити в гривні. 7 шматочків хліба – 150 грн, лоток яєць – 180-190 грн, 300 мл кави – 240 грн».

Є дівчата, які взагалі поєднують футбол з навчанням в університеті. Ба більше, вони просто посеред сезону можуть поїхати – і в команді їм нічого за це не кажуть.

«Дівчата вчаться в Гарварді. Коли в них канікули, вони приїжджають і грають за клуб. Розпочинається семестр – вони їдуть на навчання. В Україні дівчата-футболістки вчаться на спортивних факультетах, в Ісландії – вони вивчають нейронні звʼязки, медицину, – розповідає Анна. – Круто, що вони не обмежують себе в якомусь одному напрямку в житті. У нас переважно, якщо ти спортсмен, то все твоє життя – спорт, і нікуди з цієї дороги ти не сходиш».

Минулого сезону дівчата поїхали в Гарвард прямо перед матчами «Брейдабліку» в ЛЧ – найважливішим етапом команди в сезоні.

«Я запитала тренера, чому вони не думають про це. На що він мені відповів: «Я ж не можу сказати їм, щоб вони не їхали, не хочу ламати їхню долю. Ми попросили їх зіграти – вони погодились. Тепер вони кажуть, що їдуть на навчання – клуб також йде назустріч».

У чоловічій команді, за словами Анни, такого немає. На відміну від дівчат, вони не мають додаткової роботи – у них лише футбол: «Вони не працюють, тільки грають, але навчаються».

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Anna (@a_ptrk_)

«Запитую тренера: «У вас тут нема депресії? Взагалі немає сонця, ви не отримуєте вітамін Д – як ви взагалі живете?»

Напевно, ви вже бачили на фоні яких красивенних краєвидів грає «Брєйдаблік». До речі, чоловіча та жіноча команди користуються одним футбольним полем.

«Переважно – це штучні поля, але вони дуже хорошої якості. Є з натуральним покриттям, але їх не так багато. Кожен ісландський клуб має свою базу. Якщо він виходить у вищу лігу і в них немає одного президента або спонсорів, то команду фінансує місто, з якого вона є. Вони можуть побудувати стадіон для клубу і навіть домовитися про співпрацю з різними брендами. Мені дуже сподобалось, що в кожної команди є свій хороший стадіон з класними умовами – є як відкрите поле, так і закрите».

Анна Петрик грала під керівництвом тренера Асмундура, якого всі називали просто Асі, та його помічника Крістофера.

«Це дві дуже хороші особистості, які мені справді імпонують. Тренер – це ж не просто той, хто кине тобі м’ячик на поле, свисне і каже «іди собі там побігай». Я дуже радію, коли я працюю з тренером, який може запитати, як справи, він може допомогти тобі розвиватися у футболі, який просто цікавиться, чим ти живеш».

Окрема тема – це, звичайно ж, суворий ісландський клімат. Для Анни він був найскладнішим етапом адаптації.

«Тут немає сонця, завжди похмуро, постійні вітри. Я жила за п’ять хвилин ходьби від стадіону, але вдень їх просто неможливо було здолати – тож ми весь час були на машинах. Коли погода була більш-менш хороша, я приходила на тренування пішки. І тоді всі запитували, що сталось з моєю машиною. Можливо, мене треба підвезти. А я і відповідаю: «Та все нормально. Я просто захотіла пройтись».

Погода в Ісландії змінюється кожної секунди. І найбільше українка відчула її смак в останньому матчі за «Брєйдаблік».

«Тоді був сильний вітер, тоді дощ, потім град – все затихло. А тоді знову опади. Перший тайм ми закінчили – ти весь мокрий, холодно. Але добре, що в багатьох клубах Ісландії заведено, що в перерві ти можеш зняти свою форму, а на другий тайм тобі дадуть вже сухий комплект». Саме незвичний клімат і став причиною повернення Анни в Україну.

«Я жила на квартирі, де не було штор, а влітку в Ісландії немає ночі – це дуже погано впливало на мій сон. Ти лягаєш, а по відчуттях, ніби друга година дня. Це дуже важко. Можливо, я десь і дала певну слабинку. Але клімат – це було важко для мене на той момент».

У футболістки навіть була розмова з тренером на цю тему:

«Я його запитую: «А у вас тут немає депресії? Тут взагалі немає сонця, ви не отримуєте вітамін Д – як ви взагалі живете?» – На що він відповів: «Звісно, є. Але я йду на тренування – я люблю цю роботу і вас. Коли бачу всіх, мій настрій миттєво піднімається».

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Anna (@a_ptrk_)

«Ще одна проблема була – запам’ятати, як вимовляються їхні імена»

Українка тепло влилась в колектив і навіть започаткувала в команді класну традицію.

«У нас в Україні прийнято на кожен день народження якось вітати – хоча б вручити якусь шоколадку чи солодощі. Коли я приїхала туди, зрозуміла, що хочу перенести цю традицію. Щоправда, я не знала, що я її переношу.

А я ж відкрила сайт – виписала собі їхні імена – а це ще одна проблема була: запамʼятати, як їх правильно вимовляти. Я завжди робила це неправильно.

У мене був аркуш з їхніми іменами, ігровими номерами, днями народженнями. Оайста була капітаном, Інгібйорк, Хекла і Дора допомагали мені з усім, ще були Тейлор, Хілдур, Хафрюн, Бірта, Карітас, Аслауг Мунда (ми казали просто Мунда), Вігдіс, Клара, Тельма. Головного тренера звали Асмундур, але ми його називали просто Асі.

Перше день народження було у Тельми – голкіперки. Я принесла їй шоколадку і привітала. А вона: «Шоколадка?». Я відповідаю: «Ну так, це подарунок тобі маленький». І вона така: «Ой, дякую, це так мило». І в неї було стільки подяки в очах.

Потім мені пояснили, що в них раніше такого не було – іменинник приносив торт, але ніхто нікого не вітав. Я вирішила, що все одно це робитиму. І кожного разу приносила якийсь символічний презент.

Ми сиділи якось разом і грали в гру, в якій треба було сказати факти одне про одного. І одна дівчина сказала, що їй дуже подобається, що, не дивлячись на те, що в них так не заведено, я памʼятаю про кожен день народження і намагаюсь їх привітати.

Так сталось, що я поверталась в Україну в кінці вересня, а день народження в мене у жовтні. Деякі дівчата принесли мені солодощі і кажуть: «Ми не побачимо тебе у твій день народження, тож вітаємо зараз». А я одразу в сльози».

З помічником головного тренера Крістофером футболістка особливо зворушливо попрощалась.

«Ми плакали два дні. Я прийшла на тренування перед вильотом, подякувала за все, сказала, що для мене було честю грати за їхню команду. А він відповів, що я в багатьох речах змінила його.

Коли в нас була Ліга чемпіонів, ми завжди обговорювали матчі – і кожен висловлював свою думку. У нас була гра, яку ми програли 4:3 – пропустили 3 в першому таймі, в другому відігрались, але нам знову забили. Я тоді сказала, що ми провели хороший матч по самовіддачі і не вважаю, що ми програли поєдинок – ми програли маленькі деталі в ньому.

І він цю фразу «маленькі деталі» потім говорив завжди. І на прощання він сказав мені, що завжди звертатиме увагу на маленькі деталі. А тоді ми обійнялися, він так заплющив очі і каже: «Йди, бо я вже більше не можу».

Це був класний період, за який я дуже вдячна. Я залишилась в їхніх серцях, а вони – в моєму».

Дарина Калінчук, ua.tribuna.com

Анна Петрик «Хочу подякувати кожному, хто боронить нашу країну»