Від дитячого магазину до топ-4 України: лідерка “Сістерс” Дарʼя Івкова розповіла про свій шлях до відновлення карʼєри після тривалої паузи та несподіваний виклик до збірної. Чому ще кілька років тому гравчиня не хотіла мати нічого спільного з жіночим футболом та яку роль у її житті мали поява дитини й нового клубу в Одесі?
“Вітаю, це адміністратор збірної України. Мабуть, ви вже знаєте, що вас викликає тренер?” — ці слова пролунали в слухавці Дарʼї Івкової вперше за 12 років. Головний тренер Володимир Пятенко запросив її до команди, ще й перед вирішальними матчами Ліги націй проти Албанії та Хорватії.
Востаннє гравчиня виходила на поле в складі збірної в жовтні 2013 року. Тоді в неї на футболці ще був напис із дівочим прізвищем — “Воронцова”. Форвардка допомогла команді здолати Чорногорію з рахунком 4:1 у відборі на Кубок світу, куди українки врешті не потрапили.
На ту мить, коли проходив мундіаль — влітку 2015-го — Дарʼя вже викреслила футбол зі свого життя та навіть не мала бажання стежити за жіночою грою. Її карʼєру перервали травми — фізичні й ті, про які, з її слів, “не хочеться памʼятати”.
Повернутися до спорту футболістка наважилася майже через десяток років: коли в її рідній Одесі заснували клуб “Сістерс” (“Seasters”). Після двох сезонів у команді, що стрімко увірвалася до четвірки найкращих у країні, саме Дарʼя першою серед “сестер” отримала виклик до збірної.
“У нас закінчилося ранкове тренування, я вже йшла додому, і мені зателефонував адміністратор зі збірної, — згадує Івкова момент, коли отримала звістку. — Сказала йому, що відповім через кілька годин”.
Перш ніж погоджуватися на двотижневий збір за кордоном, Дарʼя мала врахувати потреби доньки, адже за той час, що футболістки не було в збірній, вона стала матірʼю. Порадившись із чоловіком, Івкова зголосилася поїхати в Хорватію для підготовки до матчів Ліги нації.
“Чесно кажучи, здивувалася, — відреагувала на потрапляння до заявки 32-річна форвардка. — Не очікувала, що в мої роки після такої довгої паузи мене знову покличуть. Як то кажуть, є ще порох у порохівницях! Дуже приємно, що мене бачать і що мій рівень може допомогти нашій збірній. Це досягнення наше — разом із командою, з тренерським штабом, з усією адміністрацією. Бо якби не народився цей клуб в Одесі два роки тому, я б не повернулася у великий футбол”.
У “Сістерс” на її виклик до збірної, каже гравчиня, відреагували “чуттєво, з теплими словами”, тож на збір вона приїхала “окриленою”.
У збірній її зустріли вже інші гравчині, ніж 12 років тому. З того часу лишилися тільки Дарʼя Апанащенко, Ольга Басанська й Ольга Овдійчук. Кілька разів Івкова перетиналася на зборах і з нинішньою воротаркою Катериною Самсон. Утім, з рештою вона була знайома з чемпіонату України.
Адаптовується Дарʼя й до нового тренерського штабу. Після Анатолія Куцева, з яким гравчиня працювала у 2012–2013 роках, у збірній уже чотири рази змінився головний наставник. Нині “синьо-жовті” тренуються під керівництвом Володимира Пятенка.
“Усе інше — звичне, — зазначає футболістка. — Ті ж самі фішки, той самий м’яч, той самий зелений газон. Атмосфера класна”.
“Спорт — моє улюблене заняття. Це те, чим я жила багато років і до чого повернулася, коли цього бракувало. А тепер я знаю, що вдома на мене чекає людина, яка любить мене понад усе, — розповідає Івкова про те, як її наснажує 5-річна донька. — Вона мене дуже підтримує, завжди каже: «Мамо, забий гол!» Якби не вона, моє життя не було б таким яскравим”.
Те, як зараз Дарʼя описує любов до спорту, контрастує з її спогадами про вимушену паузу в карʼєрі, коли вона повністю відійшла від цієї сфери. До перерви вона сім разів представляла Україну на рівні збірної та забила за “синьо-жовтих” один гол.
“Я грала в команді на професійному рівні, і тут — бац! — усе, я розумію, що вже нікому не потрібна. Футбол я викреслила зі свого життя на 100%. Могла дивитися, як хлопці грають: Лігу чемпіонів, Євро. Але брати участь або дивитися жіночий футбол… Ні, взагалі ні. Це тяжко, коли розумієш, що ти себе ще не показала, не вичерпала все, що в тобі є”.
Що ж тоді завадило поборотися за мрію? “І травма, і ще певні нюанси, про які не хочу говорити й памʼятати”, — відповідає Дарʼя.
Упродовж восьми місяців Івкова грала з важким пошкодженням коліна. Відкладала операцію, як вона пояснює, через “не дуже гарні відносини з тренером”.
“Це були “хрести” — хрестоподібні звʼязки, меніск. Як я так грала? Виходила на тренування, хвилин 10–15 бігала, потім коліно вилітало, бо не було стабільним — і все, на цьому закінчувалося тренування”.
Після операції й відновлення Дарʼя зробила короткочасне повернення до футболу. Нападниця виступила в зимовому Чемпіонаті України 2015 за уманську команду “Пантери”, але невдовзі знову покинула спорт.
Вісім років по тому, у травні 2023-го, її землячка й колишня партнерка по збірній Ольга Бойченко взялася підбурювати подругу до ще одного камбеку.
“Оль, я десять років м’яча не торкалася. Як ти це собі уявляєш? Прийшла така, дала пас — і впала!” — відповідала їй Івкова, сидячи на своїй тодішній роботі в дитячому магазині. А вже влітку тренувалася з Ольгою на одному полі у новенькій формі “Сістерс”.
Уже в дебютному сезоні Івкова з командою стали чемпіонками Першої ліги, а після підвищення в класі фінішували в топ-4 Вищої ліги та Кубка України. Дарʼя, зокрема, цього сезону відзначилася девʼятьма голами в усіх турнірах.
“У нас ще багато попереду, все тільки починається”, — вірить одеситка. І не лише в клубі, а й у збірній, в якій Дарʼя Івкова прагне знову стати “важливою частиною”.
“Я би дуже хотіла допомагати всіма своїми силами. Я повернулася завдяки своїй наполегливості та радітиму, якщо буду потрібна й на мене розраховуватимуть”.
Катерина Макаревська, Суспільне Спорт
