23.06.18

Грати в футбол я почала в школі, потрапила в команду після перегляду, коли тренери набирали в школах дівчаток в жіночу команду. Перші змагання, в яких я брала участь, були в Ужгороді. Потім переїхала до Чернігова, грала спочатку за «Спартак», а тепер за «Легенду-ШВСМ». Разом зі мною футболом захопилися і сестри. У дитинстві ми організовували матчі на шоколадки у дворі з хлопчиками, а взагалі завжди грали разом в одній команді, щоб підтримувати один одного.
Як і багато інших, я живу футболом. Це яскраві емоції, це драйв, я насолоджуюся грою.
Мені говорили, що футбол – не для дівчаток. Але я вважаю, що кожен може займатися тим, чим хоче. Батьки підтримують мене у всьому, радіють моїм перемогам. Чим би я не зайнялася, вони завжди за мене.
Звичайно, серед дівчат-гравців є суперництво, але це не заважає дружбі, команда для нас – як друга сім’я, і ми намагаємося підтримувати це.
Є багато клубів, за які хотіла б грати: в Україні «Житлобуд-1» і, звичайно, було б здорово спробувати себе в якомусь із європейських клубів.
Для мене приклад для наслідування – футболістка «Орландо Прайд» Алекс Морган.
