Гравчиня національної жіночої збірної України та шотландського «Глазго Сіті» Ніколь Козлова проводить один з найрезультативніших сезонів у кар’єрі. В ексклюзивному інтерв’ю футболістка розповіла про особливості гри в чемпіонаті Шотландії, адаптацію закордоном, пам’ятні матчі, а також поділилася очікуваннями від старту відбору на чемпіонат світу, де збірна України зіграє з провідними командами Європи.

— Ніколь, вітаємо тебе! «Глазго Сіті» зараз запалює в чемпіонаті, а ти проводиш результативний сезон. Як вам вдається підтримувати такий високий рівень гри протягом сезону?

— Дякую вам! Сезон для «Глазго Сіті» наразі виходить досить напруженим — ми проводимо багато матчів у щільному графіку. Водночас він складається дуже успішно, хоча попереду ще багато роботи й важливих ігор.

Значна частина цього успіху — заслуга команди та тренерського штабу. Стиль футболу, в який ми граємо, а також довіра й підтримка з боку тренерського штабу додають мені впевненості й допомагають стабільно демонструвати високий рівень гри. Крім цього, я б виділила дві основні речі, які впливають на мою форму цього сезону. По-перше, це увага до дрібниць щодня: відновлення, сон, харчування — усе має значення. По-друге, вміння бути «тут і зараз». Коли попереду багато важливих матчів, легко почати забігати наперед думками, але я намагаюся рухатися від гри до гри та повністю концентруватися на поточному моменті.

Навіть якщо матч складається не найкращим чином або щось іде не так, як хотілося б, я намагаюся не зациклюватися на цьому, зберігати спокій і вірити у свої здібності, знаючи, що все обов’язково стане на свої місця в потрібний момент. І найголовніше — незалежно від обставин, у кожному матчі я завжди готова віддавати 100% заради команди.

— Вітаємо також з нагородою гравчині матчу з «Гіберніан» (поєдинок відбувся 31.01) — таке визнання надихає? 

— Дякую! Для мене це велика честь — отримувати індивідуальні нагороди. Водночас я чудово розумію, що за ними завжди стоїть командна робота, і без команди це було б неможливо. Тому ця відзнака — заслуга всіх. І, звісно, неймовірно приємно, коли наполеглива праця та гра на полі помічаються й отримують визнання.

— Який матч цього сезону тобі запам’ятався найбільше і чому?

— Якщо чесно, цього сезону у нас уже було кілька дуже пам’ятних матчів, але, мабуть, найбільше запам’ятався поєдинок у Кубку Європи проти «HB Køge». Після виїзної гри ми поступалися 1:2, і знали, що нам потрібен лише один гол, щоб повернутися в боротьбу. Але суперник забив уже на першій хвилині домашнього матчу — і замість того, щоб здатися, ми боролися далі.

Весь матч був на зустрічних курсах: обидві команди створювали моменти та забивали голи. На 87-й хвилині суперник знову вийшов уперед, здавалося, часу майже не залишилося. Але ми забили двічі в доданий час і в підсумку перемогли 6:5 за сумою двох матчів. Це було неймовірно. Після фінального свистка ми були виснажені й щасливі, і навіть не одразу усвідомили рахунок — ми просто знали, що перемогли. Для мене цей матч був ще й особливим, адже «HB Køge» — мій колишній клуб.

— Шотландський чемпіонат — жорсткий, інтенсивний, дуже вимогливий фізично. Що він дав тобі як футболістці та людині? Чому навчилася після переходу з українського чемпіонату?

— Для мене найбільшою відмінністю стала фізична складова гри, і над цим я дійсно працювала. Зараз я стабільно пробігаю близько 11 км за матч, значну частину — на високій швидкості, а моя максимальна швидкість теж покращилася. У цій лізі гра значно швидше, ніж в Україні, і потрібно думати швидше, рухатися швидше та підтримувати високий темп протягом усіх 90 хвилин.

І нарешті, я навчилася відключатися від футболу та давати тілу відпочинок. Ми граємо більше матчів, ніж у будь-якій іншій жіночій лізі Європи, і я пишаюся тим, що не пропустила жодного. Але все це можливо лише завдяки правильному відновленню, харчуванню та вмінню слухати своє тіло і розум, коли потрібна пауза.

— Наскільки складно було адаптуватися до життя і футболу в іншій країні, і чи був момент, коли хотілося все «перезавантажити»?

— Якщо чесно, для мене адаптація пройшла досить легко. Всі говорили англійською (хоча акцент іноді було важко зрозуміти), а дівчата були дуже привітними, що допомогло швидко відчути себе як удома. Водночас, я думаю, це ще й у моєму характері. Я почала подорожувати сама заради футболу з 16 років, а в 18 переїхала до Америки на навчання. Тому швидко навчилася орієнтуватися в нових місцях і адаптуватися до будь-яких культур. Одне з найкрутіших у футболі, це саме те, як різні культури зустрічаються разом, об’єднуються і грають у чудову гру — футбол.

— Яку пораду даси гравчиням, які хочуть спробувати себе закордоном?

— Найважливіше, що потрібно зрозуміти — буде важко. Ви виходите зі своєї зони комфорту, і саме там відбувається справжній розвиток. Будьте готові вчити мову, знайомитися з культурою — іноді це складно, але водночас цікаво та весело. Часто буває, що ви відчуваєте себе самотньо, адже далеко від друзів і родини. Але дуже важливо знайти своїх людей у команді — і я обіцяю, що ви їх знайдете.

Для мене найважчими були моменти, коли футбол не йшов так, як хотілося. Тоді все здавалося ще складнішим, адже ти залишаєш дім заради гри. У такі моменти, а також взагалі, важливо знаходити речі поза футболом, які приносять радість — подорожувати країною, в якій живеш, записатися на якийсь курс або спробувати нове хобі.

І остання порада: не пропускайте можливості тільки через страх. Спробуйте, ризикуйте. Якщо щось не вийде — завжди можна повернутися додому.

— Незабаром стартує відбір на ЧС, і збірна зіграє з дуже сильними командами — Ісландією, Іспанією, Англією. Які очікування від цих матчів і на що ви робите ставку?

— Ігри будуть справді складними. Але, якщо чесно, я бачу в цих іграх багато позитиву. Хіба ми не хочемо грати проти найкращих? Ці країни — світові лідери у розвитку жіночого футболу, і саме на такому рівні ми мріємо побачити колись Україну, де жіночий футбол буде так само популярним. І я сподіваюся, що маленькі дівчата в Україні дивитимуться ці матчі і побачать, що українки можуть грати проти таких зірок, як Алексія Путельяс чи Люсі Бронз — і що вони теж можуть цього досягти. А чому б не стати наступною Путельяс? Звісно, ми будемо грати, щоб досягти результату. На полі 11 гравців з кожної команди, і всіх об’єднує одна мета — перемогти. І саме цього ми й намагатимемося досягти.

— Суперники складні, але й збірна України має свої сильні сторони. За рахунок чого наша команда може мати успіх на відборі?

— Перш за все, я думаю, що наш характер допоможе нам у цих матчах. Ми завжди готові боротися один за одного та за нашу країну від першої до останньої хвилини. Ми ніколи не відступаємо перед жодною боротьбою. Також ми сильні в переході в швидкі атаки, і саме це нам потрібно використовувати як нашу перевагу. Коли з’являються можливості для швидкої атаки, ми маємо їх реалізовувати.

— Як ви готуєтесь психологічно до матчів проти топ-збірних, коли рівень суперника дуже високий?

— Я усвідомлюю, що матчі будуть важкими і нам, ймовірно, доведеться довго оборонятися. Потрібно прийняти це і бути готовими боротися. Я навіть згадала слова Рене Слеґерса після їхньої перемоги над «Барселоною» в Лізі чемпіонів: «Нам довелося страждати».

По-друге, я намагаюся завжди думати про те, що робити, коли ми маємо м’яч. Потрібна впевненість у своїх силах: якщо опинишся один на один із захисником — ти можеш його обіграти; якщо з’явиться шанс біля воріт — ти можеш забити. Отже, підсумовуючи: впевненість у своїх діях із м’ячем та готовність боротися в обороні, коли це потрібно.

— Яким бачиш свій внесок у збірну у цих матчах?

— Я вважаю, що зможу допомогти команді своєю роботою як із м’ячем, так і без нього, на високій інтенсивності — боротися у дуелях та активно підтримувати наших захисників. Коли ми виграємо м’яч, я можу приносити спокій, контролювати його та в швидких переходах допомагати команді створювати небезпечні моменти. Крім того, я універсальна гравчиня, готова виконувати будь-яке завдання, яке поставить тренер, і допомагати команді там, де це найбільше потрібно.

— Чи дає досвід у топ-чемпіонаті додаткову впевненість у матчах збірної України?

— Сподіваюся! Гадаю, що швидкість гри та агресивність у топ-чемпіонаті — це те, до чого я навчилася адаптуватися, і це допоможе мені бути у формі та готовою до матчів збірної України. Водночас, з досвідом я зрозуміла, що віра в себе та свої можливості — одна з найважливіших речей. І я сподіваюся, що коли ми матимемо шанс грати проти топ-збірних, вони побачать впевнених у собі гравців, які довіряють своїм здібностям.

— Чи спостерігаєш за чемпіонатом України? Які команди вражають в цьому сезоні?

— Звичайно, я стежу. У мене багато друзів, які грають у чемпіонаті, і я завжди уважно спостерігаю за розвитком української ліги. У першій половині сезону мене особливо вразили «Металіст 1925» та «Ворскла». Цієї зими відбулося багато трансферних змін, тому весняна частина сезону обіцяє бути цікавою, і я буду уважно стежити за нею.