Ольга Овдійчук: «Моє серце повністю з країною і зі своїми рідними»

814
Ольга Овдійчук, Olga Ovdiychuk, УАФ, збірна України
Robert Skalski (POL)

Visegrad Insight: Це частина серії «Футбол у часи вторгнення». Протягом наступних шести тижнів будуть опубліковані інтерв’ю зіркових українських футболісток, які поділяться з вболівальниками своїми історіями. Про те, як війна змінила їх життя, про санкції ФІФА/УЄФА, перспективи розвитку жіночого футболу в Україні після війни тощо.

English version here ⇒ VISEGRAD / INSIGHT

Ольга Овдійчук — зіркова нападниця ФК «Житлобуд-1» (Харків) та жіночої збірної України. Зараз Ольга є гравчинею турецького ФК “Фомгет” (Анкара). В цьому інтерв’ю Ольга ділиться своїм поглядом на санкції ФІФА/УЄФА,  перспективи жіночого футболу в Україні після війни, подальший розвиток війни.

Ольго! Ранок 24 лютого. Як Ви дізналися, що почалася війна?

Ми повернулися 23 лютого до розташування харківського клубу “Житлобуд-1”, тому що були заплановані збори. Ми того дня вранці встали, пішли на тренування, як нічого не бувало. А 24 лютого почалося… росія повномаштабно вторглася на українську територію. Ми почали моніторити новини.
Не описати словами, що я відчувала на той час. Я дивилася новини і побачила, що Ірпінь, Бучу, Київ почали дуже сильно бомбити.
Першим ділом я зателефонувала рідним та сестрі, яка в той момент залишалася в Києві. Але вони вже прокинулися від сирен. Потім набрала Ірині Саніній, яка тільки повернулася в Ірпінь після зборів. Згодом вже почала телефонувати на Західну Україну, тому що в мене там багато знайомих, які мають родини в Києві.
Вийшло так, що ми дізналися ці новини раніше, адже в Україні на одну годину було менше і багато наших ще спали. Почали будити, повідомляти, що почалася війна, рф вторглася на нашу територію і старалися допомогти інформаційно, щоб люди знали і, по можливості, тікали з тих міст, де були прильоти.

Скажіть, будь ласка, якими джерелами інформації Ви користуєтеся, щоб бути в курсі того, що відбувається в Україні?

Дивлюся наш Всеукраїнський марафон новин: або через програми, або через YouTube. Є Телеграм канали, де кожен день є інформація. В мене навіть зараз 500 чи 800 непрочитаних повідомлень, тому що вони постійно надходять. Навіть не встигаєш читати. Якщо взяти початок війни – ти постійно це все моніторив, але через деякий час ти розумієш, що тобі треба трошки відволікатися від цього, тому що дуже важко.

Чи підтримуєте Ви зв’язок з іншими українськими гравчинями? Жіночою Футбольною Асоціацією і тренером національної збірної? 

Луїс Кортес від початку вторгнення війни зі своїм тренерським штабом виїжджав кілька діб з України. Від того часу, як рф вторглась на нашу землю, тренерський штаб, Українська Асоціація футболу, Міністерство молоді та спорту підтримували з кожним гравцем, з кожним спортсменом бесіду і дізнавалися чи вдалося знайти команду чи не вдалося. Наш тренерський штаб, Кортес та інші тренери, вони протягом останніх двох місяців, вже розуміли, що в Україні футболу під час війни не буде. Вони почали активно брати участь у допомозі щодо пошуку клубів. В квітні у нас були заплановані матчі Кубку світу і їх перенесли. Але їх стовідсотково потрібно зіграти. Це розуміли і тренерський штаб і Українська Асоціація футболу.

Чи допомагаєте Ви благодійним організаціям?

Намагаємося допомагати інформаційно, а на деякі організації я перечислила кошти. Деякі суми були перераховані на благодійні організації, які створювалися нашими людьми.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от (@olga_ovdiychuk)

Як пройшла Ваша адаптація в турецькому “Фомгет”? Чи підтримували гравці Вас і нашу країну? Чи легко було емоційно переключитися на гру в таких важких обставинах?

З самого початку це було дуже складно, тому що ти виходиш на тренування: ноги з м’ячем, а голова в країні, скажемо так. Нам пощастило, бо нас тут четверо. Я не пішла сама в клуб, тому що є деякі дівчата, які самі пішли в клуб в ту чи іншу країну і їм напевно ще складніше. Нам трошки легше в цьому плані, тому що ми можемо сісти і поговорити, обговорити ту чи іншу ситуацію, яка відбувається в нашій країні, можемо запитати один в одного як справи в наших родичів. Один одного підтримували.
Коли ми приїхали в Туреччину, то нас дуже тепло прийняли. Всі розуміли, яка ситуація в країні. Вони допомогали по максимуму. Туреччина і турецький менталітет такий: вони люблять завжди веселитися, музику. Вони такі люди, дуже позитивні. Але враховуючи нашу ситуацію, тренер і тренерський штаб завжди питав: якщо вам не подобається музика, то ми її заберемо, я поговорю з дівчатами і її не буде. Але ми також не хотіли примусово казати, що нам це не подобається. Можливо, мені і хотілося тиші, але ми українці і до всього звикаємо. Взагалі нас прийняли дуже добре. Нас завжди питали, що нам і нашим рідним потрібно.

Ви зустрічаєте українців у Туреччині? Чи були акції на підтримку нашої країни? Вдалося взяти в них участь?

Тут багато українців. Я навіть підписалася на групу “Українська спілка в Анкарі”. Я слідкувала, коли проходять різні українські акції на підтримку, але так співпадав час, що або в мене тренування, або я не в Анкарі. У нашому клубі в тренерському штабі ми познайомилися з працівницею українкою. Ми обмінялися телефонами і спілкуємося. Наших людей тут багато є і ми стараємося один одному допомагати, якщо є якісь можливості чи якийсь зв’язок, то стараємося інформаційно допомогти, якщо людям це потрібно.

Яким Ви бачите майбутнє жіночого футболу в повоєнній Україні? Чи не буде він на задньому плані?

Дуже складно сказати, тому що для інвестицій потрібно залучати дуже багато спонсорів. Я думаю, що, можливо, і буде підтримка світу, Європи, але насамперед – на відбудову країни. Жіночий футбол і до війни не був так масштабно розвинутий, а після війни все ж більше будуть думати як відновити нашу державу. Якщо брати чоловічий футбол, то там справи будуть розвиватися швидшими темпами. А жіночий футбол, навіть не знаю.. Адже в нас і до війни не було інвестицій. Це були окремі спонсори, які просто любили жіночий футбол.
В минулому році УАФ залучила іспанського фахівця, який зараз працює у нас в збірній. Ми почали робити маленькі кроки для того, щоб український жіночий футбол виріс у класі, щоб він став більш популярним. Залучити такого тренера – це вже сильний маркетинговий хід. Він досить відомий, виграв Лігу Чемпіонів. Але все ж після війни всі інвестиції, всі сили будуть спрямовані на відбудову тих міст, які зруйновані.

Як Ви ставитеся до українських гравців, які продовжуть грати у російських клубах на тлі вторгнення та які не висвітлюють війну у соцмережах?

На мою думку, це на їх совісті. Вони залишилися там, а їхні рідні перебували в Україні. Я впевнена, що їхні рідні ховалися в підвалах, не мали, що їсти тощо. Це на їх совісті, але я би так не вчинила. Я би знайшла будь-який спосіб покинути цю країну і поїхати звідти.
Якщо навіть брати фінансову сторону, жіночий футбол не є таким високооплачуваним. Можна врахувати, що немає грошей, можливосте і краще лишитися там. Але взяти іншу сторону: їхні рідні можливо втратили все. Дай Бог, що там все добре. Але якщо взяти статистику і врахувати скільки людей втратили будівлі, скільки дорослих та дітей загинули, то вірогідно в таких умовах могли опинитися і їхні родини. Для мене це незрозуміло взагалі.
Якби я була на їхньому місці, мені не були б важливі гроші і де би я жила. Для мене найважливіше, що я зі своїми рідними, що я покинула країну-агресора і моя душа чиста перед своїми рідними. І я можу чесно подивиться їм в очі і сказати, що моє серце повністю було з країною і зі своїми рідними. А ті люди, які продовжують зараз там грати – це їх рішення, їх буде судити Бог.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Жіночий футбол України УАФ (@uafwomen)

Як Ви ставитеся до футбольних санкцій, запроваджених ФІФА/УЄФА проти росії? Як Ви думаєте, футбольні санкції повинні залишатися, наприклад, протягом п’яти чи десяти років після цієї війни?

Я би хотіла, щоб їх на 20 років позбавили можливості представляти країну, яка зробила… навіть не знаю як тих людей назвати, які зробили таке з нашими людьми і містами. Якщо взяти інші види спорту – їхні спортсмени були одні з перших на Олімпійських іграх, так і на європейській арені. Взявши до уваги спорт загалом, то ні один спортсмен після вторгнення рф не висловив свою думку, що він думає взагалі про те, що його країна напала на іншу країну без будь-яких конфліктів, причин тощо.
Тому що їх президент так захотів. Так не може бути. Навіть 10% спортсменів, які мають вплив, встали і сказали, що це потрібно зупинити, то 40% населення тієї країни могло би підтримати їх і це могло би зупинити їхню владу.
А так російські спортсмени взагалі нічого не зробили. Деякі звернення були лише поверхніми, типу “я цього не хотів, я цього не хочу, але я зробити нічого не можу”. Це для галочки. Якби спортсмени та видатні люди рф почали офіційно заявляти, то я думаю розвиток подій у цій війні був би іншим.
Якщо взяти нашу країну, то путін лише допоміг об’єднати нас всіх. І це зробить нас ще сильнішими після нашої Перемоги. Нехай вони сидять в своїй країні і піднімають прапори на території росії.

“Футбол поза політикою” – чи насправді це так?

Я вважаю, що футбол це взагалі структура в політиці. В футбол вкладаються великі гроші. А де їх брати, якщо не брати політику сюди? Всі бізнесмени, які мають великі статки зв’язані з політикою. І те, що говорять, що “футбол поза політикою” – не відповідає дійсності. Це пряма політика. Якщо візьмемо війну, яка почалася на території України у 2014 році, то в 2015 році Україна заборонила українським футболісткам/футболістам грати за збірну України, які грали на території росії. Якщо футбол не в політиці, то чому це заборонили? Адже у футзалі можна було грати на території росії і в збірній, а у футболі ні. Біатлоністки рф можуть приймати громадянство України і виступати за Україну, а у футболі ні. Тому що там не такі фінанси великі, як у великому футболі.

Ви вірите, що Перемога буде вже скоро?

Останні новини показують те, що він вже програє. Вони тікали від Києва, Харкова. Це ті міста, які він планував взяти за 3-4 дні, а йому не вдається це вже 4 місяці. Він втрачає і втрачає. Наскільки наша Перемога наближена? Думаю це не закінчиться так швидко, тому що в нас є міста, які окуповані рф і туди дуже важко добратися нашим ЗСУ. Можливо, це все затягнеться до кінця року. Не знаю чи будуть під обстрілами Київ та Харків і далі, але обстрілювати Схід будуть. Чи будуть прилітати ракети на територію України? Я думаю, що будуть.
Я вважаю, що за допомогою ЄС та США (ленд-ліз), в них немає шансів перемогти в Україні. Наша нація не схожа на російську. Дуже є багато відео, де запитують росіянина: “ти патріот? Так. На що ти готовий? На все. Якщо буде повна мобілізація, підеш на війну?” І людина одразу тікає.

Хто зараз для Вас герої? 

Кожен герой, хто робить внесок в боротьбу, яку зараз ми ведем з російським агресором.

Через звірства російських військ люди були змушені залишити своїх домашніх улюбленців. Зараз ситуація залишається критичною, оскільки тварини продовжують гинути через відсутність їжі, води та належного ветеринарного догляду. Як Ваш кіт витримав таку довгу поїздку?

Мій кіт лишився в Україні в моїх знайомих. Я його ще до Нового року відвезла, тому що було багато зборів, тренувань, тоді ще грали Лігу Чемпіонів. Мала забрати десь після Нового року, але так сталося, що не встигла. І тепер кажу, що слава Богу, бо якщо б він залишився у Харкові, то навряд чи б хтось думав про мого котика Елвіса.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Жіночий футбол України УАФ (@uafwomen)


В наступному матеріалі Ірина Саніна – гравчиня ЖФК “Колос” (Ковалівка) та жіночої Національної збірної поділиться своєю історією про те, як зустріла війну у м. Ірпінь.

Інтерв’ю проводилося в рамках програми Future of Ukraine Fellowship, Visegrad Insight (https://visegradinsight.eu/future-of-ukraine-fellows/)
Христина Карельська – випускниця Коледжу Європи, студентка Європейської академії дипломатії.

The fourth story is of Olga Ovdiychuk a star forward of the Zhytlobud-1 FCW (Kharkiv) and Ukraine National Women’s team.

Olga Ovdiychuk is a star forward of the Zhytlobud-1 FCW (Kharkiv) and the Ukrainian Women’s National team. Now, Olga is the player of the Turkish Fomget Gençlik ve Spor FCW (Ankara). Here is Olga’s insight into FIFA/UEFA sanctions, post-war prospects of women’s football in Ukraine, and further war development.

English version here ⇒ VISEGRAD / INSIGHT