В рубриці “СЕРЦЕМ У ГРІ” ми говоримо з футболісткою – АНАСТАСІЯ СТЕПАНЕЦЬ, чия історія — про віру, силу та шлях попри всі «не можна».
Вона — дівчина, що не боїться атак, яка не зламалась під стереотипами, гравчиня, яка пройшла шлях від дворового футболу до серйозних клубів, серед яких: «Кривбас», «Динамо», «Оболонь», «Інвіктус» та інші.
У відвертій розмові вона ділиться тим, як все починалося, що допомагало триматися у важкі часи, яку подію не забуде ніколи, і як футбол став для неї не просто грою, а відповіддю на біль і драйвом життя.
Це інтерв’ю — не просто про спорт. Воно — про силу характеру. Про те, як звучить серце у грі. Про футбол без прикрас.
Як ви вперше опинилися у футболі? Пам’ятаєте той момент? Я почала займатися футболом ще з дитинства — грала у дворі з хлопцями, і мені це дуже подобалося.
Памʼятаю день, коли мене помітив тренер жіночої команди з Чернігова. Він підійшов і запропонував спробувати себе на справжньому тренуванні. Я прийшла — і з того моменту все змінилося. Так і почалася моя футбольна історія.
Якими були ваші перші кроки у команді «Єдність» або ще раніше?
Мої перші кроки розпочалися ще в команді «Юність» Чернігів. Спочатку було незвично — нові люди, серйозні тренування. Але мені дуже подобалося. Я старалася, слухала тренера і швидко звикла. Потім почалися чемпіонати України, і я грала в офіційних матчах. Це були дуже емоційні моменти, які запам’ятались назавжди.
Чи була підтримка з боку родини, чи довелося йти проти стереотипів?
З боку родини я відчувала велику підтримку. Тато був моїм першим фанатом — вірив у мене з самого початку. А от мама спершу сумнівалася, переживала, що футбол — “не для дівчат”, і навіть казала щось про “криві ноги”. Але потім побачила моє захоплення і змінила думку.
Ви пограли в багатьох клубах — від “Інвіктуса” до “Кривбасу”, від “Динамо” до “Оболоні”. Чим для вас відрізняються ці команди?
Кожна команда була по-своєму особливою. Насамперед — рівнем розвитку клубу, підходом до тренувань, професіоналізмом гравчинь. У деяких командах усе будувалося на ентузіазмі, в інших — була краща інфраструктура, вищі амбіції. Але кожен етап був для мене важливим — він допоміг мені зростати.
Який клуб чи етап у кар’єрі ви вважаєте поворотним?
Період у київському «Динамо». Там я почала регулярно грати, відчувала довіру тренера, і саме тоді зрозуміла, що футбол — це не просто хобі, а справжня професія. Саме цей етап зробив мене впевненішою і дав поштовх уперед.
Переглянути цей допис в Instagram
Яку гру або подію ніколи не забудете?
Свій перший гол у Вищій лізі. Як центральна захисниця, я рідко опиняюся біля воріт суперника. І тут — пенальті. Мені довірили бити. Це був особливий день — ідеальний момент, на який я чекала цілий сезон. Реалізувала — і команда раділа більше за мене.
Що змушує вас не зупинятись і викладатись на повну?
Віра моїх батьків і близьких, які завжди поруч. І ще — глибоке розуміння: якщо я вже обрала цей шлях, я повинна пройти його до кінця. Не відступаю. Кожен крок — це крок до мрії.
Коли було особливо важко — що вас тримало?
Коли на війні загинув мій близький друг. Він вірив у мене більше, ніж я сама. Пам’ять про нього — це моя сила. Я згадую про нього перед кожною грою під час хвилини мовчання. І тоді в серці з’являється нова енергія.
Яку роль у вашому житті грає віра у себе?
Це основа всього. Віра в себе допомагає підійматися після поразок, приймати виклики і рухатися далі. Без неї не було б перемог.
З якими бар’єрами ви зіштовхувались як дівчина у футболі?
Стереотипи. Люди казали, що футбол — не жіноча справа. Це боляче. Але саме це мене й загартувало. Я довела, що футбол — це для кожного, хто його любить.
Чи бачите, що жіночий футбол в Україні змінюється?
Так, змінюється. Є більше можливостей, кращі умови, більше підтримки від федерації. Люди починають цікавитися — і це вже крок уперед.
Що значить бути сильною, але залишатися собою — на полі й поза ним?
Це про баланс. На полі я — бійчиня, але поза ним — залишаюся щирою. Сила — це не лише фізика, це чесність, доброта, вміння бути собою в будь-якій ситуації.
Яку пораду ви б дали дівчині, яка тільки починає грати, але сумнівається?
Не сумнівайся. Помилки — це частина шляху. Грай із серцем і вірою. Вір у себе — і все вийде.
Чи вважаєте футбол способом змінити життя — і своє, і суспільне?
Так. Футбол формує характер, відкриває можливості. Він об’єднує, вчить повазі, співпраці, доводить, що жінки можуть усе. Це сила, яка змінює.
Коли ви відчуваєте, що ваше серце — у грі?
Коли помиляєшся, але не здаєшся. Коли борешся — навіть тоді, коли важко. Це і є справжній футбол.
