Сергій Сидорчук розповів про навчання в УЄФА, нову роль поза полем, футбольний розвиток в запорізькому регіоні та перспективи жіночого футболу в Україні.

З матеріалу Катерини Бондаренко (Футбол 24): 

– Якщо дивитись ширше: ви стали радником із спортивної стратегії та розвитку футболу в Запорізькій області. Як виникла ця історія? Це була ваша ініціатива чи запит з боку асоціації?

– Я така людина, якій потрібен час, щоб усе обдумати і зважити. Я не з тих, хто, коли його запрошують, одразу погоджується. Була комунікація з військовою адміністрацією Запоріжжя – там є люди, які зв’язалися зі мною. Але для мене це було не стільки про сам факт пропозиції, скільки про те, як я бачу цю роль.

Насамперед – це про те, щоб зробити запорізький футбол більш інтегрованим. Особливо дитячий – щоб він більше відповідав тенденціям європейського футболу.

Коли ти починаєш спілкуватися з людьми і бачиш їхнє бажання розвивати цей напрям, це підкуповує. Плюс зараз я проходжу навчання і маю більше розуміння стратегічних пріоритетів УЄФА – і думаєш, як цим можна допомогти регіону.

Мені це цікаво. Це така співпраця, від якої я не отримую жодної вигоди, окрім того, що бачу: люди дійсно хочуть рухатися вперед у футболі.

Мені, наприклад, дуже імпонує, що зараз у регіоні роблять акцент на жіночому та дівочому футболі. Мені було цікаво подивитися, скільки дітей займається, скільки ВПО, як працюють академії – зокрема та, яку я сам проходив у Металурзі Запоріжжя.

Так само цікаво було подивитися на загальну структуру: скільки є навчальних закладів, як вони функціонують, що потрібно для розвитку. І якщо ми можемо бути певним містком і допомогти запорізькому регіону – я тільки за.

Але це не про те, щоб будувати якісь процеси з нуля чи брати на себе повне управління. Це більше про діалог – про можливість ділитися думками, досвідом і знаннями, які в мене є.

– Якщо говорити предметно: які напрямки ви вже взяли в роботу і про що цей проєкт?

– Поки що ми намагаємося залучити підтримку UEFA Foundation в одному напрямку – жіночому футболі. У нас є лише одна дівоча команда, яка потребує допомоги, і ми хочемо її підсвітити, показати, що дівчата дійсно займаються і що є інтерес до цього. Ми хочемо, щоб UEFA Foundation допомогла цій команді. Якщо це вдасться – буде дуже добре.

– Зараз ви проходите програму УЄФА Certificate in Football Management – версію для гравців. Розкажіть, як вона побудована і що саме дає з точки зору розуміння організаційних процесів у футболі?

– Так, це про організаційні процеси. Загалом там 10 модулів, які потрібно пройти. Кожен модуль триває два тижні: ти готуєшся, тобі надсилають книгу, яку потрібно прочитати, далі є матеріали в додатку UEFA – там ти навчаєшся.

Після цього проходить офлайн-модуль. Перший, наприклад, був про організацію футболу – дуже широкий і цікавий, охоплює багато аспектів. Там розбирають, як працюють асоціації, клуби в Європі та світі, яку роль відіграє УЄФА.

І найголовніше – якщо ти хочеш працювати в цьому напрямі, ти маєш сам шукати додаткову інформацію, способи розвитку, розширювати свої знання.

Після кожного модуля є групові завдання. Нас поділили на групи по п’ять людей, і ми виконуємо спільні проєкти. Зараз ми вже пройшли три модулі.

Наприклад, було завдання обрати три пріоритети, які співпадають зі стратегічними пріоритетами УЄФА, і змоделювати їх на конкретній асоціації. Я обрав Українську асоціацію футболу: ми аналізували, як ці пріоритети реалізуються, які є виклики, що працює, а що – ні.

Далі потрібно було дати свою рекомендацію – реальну, практичну пораду, яка могла б допомогти організації впоратися з цими викликами. Це доволі глибока робота: ти занурюєшся у процес і починаєш по-іншому дивитися на футбол. Це завдання у нас зайняло кілька модулів – ми працювали над темами стратегічного планування, організації футболу і управління.

17 травня у нас буде вже п’ятий модуль. Далі будуть індивідуальні завдання: ти зможеш обрати конкретний клуб або організацію – наприклад, УАФ – і детально пропрацювати один із напрямків чи департаментів. Це ще більш комплексна робота: потрібно самостійно шукати інформацію, спілкуватися з людьми.

До речі, у цьому плані мені дуже допомогла Українська асоціація футболу – зокрема Анастасія Кліпаченко, яка очолює напрям жіночого футболу.

Це не зовсім те саме, що класичне університетське навчання, де ти занурюєшся в усі деталі. Але водночас це дуже хороша база і фундамент, на який ти вже можеш накладати свої знання й досвід – як у житті, так і в професії.

– З огляду на масив отриманої інформації, з яким ви зараз працюєте, що для вас стало найбільш неочевидним або несподіваним відкриттям?

– Зараз для мене відкривається багато цікавого в жіночому і дівочому футболі. Я бачу в цьому значний потенціал як для української асоціації, так і для розвитку футболу загалом – з точки зору розширення екосистеми і залучення нових стейкхолдерів.

Для мене було несподіванкою, скільки дівчат зараз приходять у футбол в Україні, скільки хочуть бути футболістками. Для них потрібно створювати умови, мати хороших тренерів – і цим, у принципі, займається українська асоціація.

З урахуванням того, хто зараз очолює напрям жіночого футболу, і якщо все робити правильно, я думаю, що у жіночого футболу є всі шанси на світле і хороше майбутнє.