Таня Бойчук – історія життя канадської родини українських емігрантів

295

Її викликали до збірної Канади, але врешті вона обрала Україну. Футболістка Таня Бойчук з канадської родини українських емігрантів уже випробувала себе в чемпіонатах США, Ісландії та Швеції, а нині є однією з першопроходиць нової “кленової” ліги.

За океаном її знають за атакувальний хист, лідерські якості капітанки й трюки після забитих голів — відлуння з минулого у стрибках у воду. Тепер Бойчук прагне віддати шану й країні свого походження. Про шлях до цієї мети та звʼязок з українським корінням нападниця розповіла Суспільне Спорт.

“Гострі гольові інстинкти”, “завзятість і енергійність”, “рішучість і чуття визначальних моментів” — такі риси нової підопічної відзначила спортивна директорка “Монреаль Роузес” і одна з колишніх топфутболісток чемпіонату США Марінетт Пішон, коли її канадський клуб підписав Таню Бойчук. Нападниця “троянд” уже вписала своє імʼя в історію канадського футболу, а нині має шанс зробити внесок і під прапором України.

25-річна Таня Лариса Бойчук — одна з пʼяти дебютанток української збірної, яких головний тренер Володимир Пятенко викликав на товариський матч проти Польщі (27 червня).

З учасницями майбутнього Євро-2025 “синьо-жовті” зійдуться в експериментальному складі, адже майже третина футболісток — або новачки, або не потрапляли до заявки щонайменше два роки. Тож для Бойчук та інших гравчинь це шанс проявити себе перед наступним міжнародним сезоном, який Україна вперше в історії проведе в найвищому дивізіоні Ліги націй.

“Добрий час”, аби прийти до збірної та допомогти їй у Лізі A, вирішила Таня.

“Любила бути в команді, а стрибки — то тільки ти”

Займатися футболом Бойчук почала у своєму рідному Едмонтоні, коли їй було три роки. Паралельно опановувала й інші види спорту, зокрема стрибки у воду, де досягла чималих успіхів. У її доробку — дві “бронзи” під прапором Канади на юніорських Панамериканських іграх-2015. Таня стала призеркою в індивідуальних стрибках з однометрового трампліна та в синхронних — з трьох метрів — у парі з майбутньою учасницею чемпіонату світу Елейною Дік.

Та коли Бойчук переїхала до США задля навчання в Мемфіському університеті, настав час зосередитися на чомусь одному.

“Коли мені було 18 років, треба було вибирати. Я дуже любила бути в команді, а стрибки — то тільки ти. І я обрала футбол. Зараз не стрибаю, бо за контрактом не можна. Це небезпечно. Якби сталася травма чи ще щось, це було б недобре для футболу”.

У США Таня доєдналася до університетської команди “Мемфіс Тайґерс” і стала її капітанкою. За чотири сезони нападниця провела 74 матчі, забила 21 гол та двічі перемагала в чемпіонатах конференції. Утім, допомогти “тигрицям” на пʼятому році Бойчук не змогла через важку травму коліна, якої зазнала у 2022-му.

Попри тривалу паузу через відновлення футболістка подалася на драфт найсильнішої ліги США — NWSL — 2023 року, але розуміла, що шанси досить примарні. Таню дійсно не обрали. Натомість її професійний дебют стався у Європі.

Бойчук відіграла один сезон за “Троттур” Рейкʼявік, з яким посіла третє місце в чемпіонаті Ісландії. За 23 поєдинки вона відзначилася шістьма забитими мʼячами, один із яких у лізі визнали голом року. Згодом форвардка перейшла до шведського “Віттсйо ГІК” і завершила сезон у статусі найкращої бомбардирки команди (сім голів і два асисти за 25 матчів).

“Хочу бути хорошою рольовою моделлю”

Наприкінці 2024-го в Бойчук зʼявилася можливість повернутися в Канаду, а разом з тим — грати ближче до дому й української громади. Країна, чия жіноча збірна має “золото” Олімпійських ігор-2020 і тричі грала у плейоф Кубка світу, нарешті запустила власну професійну лігу — Північну Суперлігу (NSL). Таня стала її частиною, підписавши контракт із новоствореним клубом “Монреаль Роузес”.

На додачу Бойчук обрали співкапітанкою команди. Тренерський штаб на чолі з Робертом Розітою розділив цю роль між Танею та канадською захисницею Меґан Сове.

“Я дуже щаслива, що можу грати тут, — ділиться враженнями про NSL нападниця. — Моя родина останніх сім років тільки по телевізору могла дивитися, як я граю. А тепер 40 людей — рідних і друзів — приїхали на мій матч і тримали українські прапори”.

“У Монреалі все дуже професійно зробили. Це й тренерський штаб, і найкращі можливості, які я мала. Рада, що повернулася, бо тут я дуже зросла у футболі. І це також добра нагода, щоб діти бачили, що можна це робити тут, у Канаді. Я тяжко працюю та, думаю, подаю приклад. Хочу бути хорошою рольовою моделлю”.

Коли Таня була маленькою, таких перспектив у неї вдома й близько не було. “Ні на кого було дивитися, — пригадує форвардка. — Тільки по телевізору — Олімпіаду або чемпіонат світу. А тепер на наші ігри багато дітей приходять, підтримують і хочуть з нами робити знімки, брати автографи”.

Поки що Таня зʼявилася у восьми матчах “Роузес”, причому в усіх — зі старту, забила три голи й оформила один асист. Зокрема, саме Бойчук у квітні 2025-го стала авторкою першого гола в історії клубу. Уже на другій хвилині дебютного матчу “Монреаля” нападниця скористалася помилкою суперниць і забила мʼяч, який приніс “трояндам” перемогу над “Торонто” (1:0) на виїзді.

Не менш визначним був переможний гол канадсько-української форвардки й у травневому матчі з “Оттавою” (2:1), який Таня відсвяткувала, виконавши на полі колесо й сальто назад.

“Монреаль” Тані Бойчук посідає проміжне друге місце серед шести команд з 18 очками (пʼять перемог, три нічиї, дві поразки). Після 10-го туру “Торонто” випереджає підопічних Розітою на один пункт.

“Дуже добра компетиція тут, — зазначає Бойчук. — Шість команд — це небагато, але всі хороші. Не можна на одну гру приїхати “побачити, що станеться”. У кожному матчі обидві команди можуть виграти”.

“Мій спосіб дати щось українській громаді”

З канадським футболом Бойчук повʼязує не лише клубна карʼєра. Форвардка мала досвід з національними збірними U18 і U20 та була номінована на звання найкращої гравчині Канади серед молоді 2020 року. Уперше її викликали до юніорської збірної, коли їй було 16. У складі команди Таня брала участь у двох чемпіонатах КОНКАКАФ U20 і забила пʼять голів. У 2018-му “кленові” дійшли до четвертого місця, а у 2020-му — до чвертьфіналу.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Tanya Boychuk (@tanyaboychuk)

Незадовго до початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022-го, Бойчук вперше отримала виклик до дорослої збірної Канади на товариський турнір “Кубок Арнольда Кларка”. Футболістка побувала на зборі під керівництвом Бев Прістман, але так і не була заграна.

За словами Бойчук, її запрошували й до збірної України, проте тоді в Канаді були кращі можливості. Перейти під український прапор її спонукав новий напад росії, що змінив статус війни, яка триває з 2014 року, на повномасштабну.

“Уже кілька років я з татом про це думала й спілкувалася, — ділиться Таня. — Я мала дуже добрий досвід з Канадою й хотіла грати за цю збірну. Але коли почалася повномасштабна війна, заговорила з татом про те, як він багато робить для громади. А я нічого не роблю! Це мій спосіб дати щось українській громаді”.

Родина Бойчуків — активні члени української спільноти в Едмонтоні, регулярно відвідують або створюють акції та проєкти на підтримку України, її культури й історії. Приміром, батько футболістки — Володимир — учителює в місцевій школі та співає в едмонтонському хорі “Явір”. Мати Орися — президентка Провінційної ради Альберти Конґресу українців Канади. А брат Марко входить до Спілки української молоді та очолює ансамбль української пісні й танцю “Верховина”.

Сама Таня теж відчуває міцний зв’язок з Україною. “Коли була мала й ходила до школи, кожну суботу ми мали українські уроки, зокрема з культури, — згадує гравчиня. — Щовівторка в мене були українські танці. Я вчила мову, географію”.

Тож коли імʼя Тані Бойчук офіційно оголосили в заявці збірної України, футболістка присвятила цю подію сімʼї. “Ця глава для вас. Слава Україні”, — написала нападниця на своїй сторінці в Instagram.

“Вони мені з усім допомагали, — розповідає Таня про підтримку рідних. — І це не тільки родина в Канаді, але й в Україні. Мої кузини, тітка, вуйко – всі в Коломиї. Чи була я в Україні? Багато разів. Коли була мала, кожні два роки їхали з родиною побачити кузенів і всіх рідних. До Коломиї, Києва, Львова, Чернівців – усюди. Через повномасштабну війну вже давно не бачили родину в Україні, і це трошки тяжко”.

“Канадці розуміють контекст російсько-української війни, — зауважує Бойчук. — Але тепер вони не викладають новини про це, як раніше. Ще питають, чи війна триває, чи скінчилася. Кажу, що триває, пару днів тому знову бомби скидали. Думаю, гра за збірну буде гарним майданчиком, щоб показати людям, що війна триває, що росія ще нападає, і треба, щоб це все зупинилося“.

Щодо безпосередньо футбольного компонента, на думку Тані, їй має бути комфортно переналаштуватися на український стиль гри завдяки досвіду в чемпіонатах різних країн. “Я грала в Канаді, Америці, Швеції, Ісландії. Кожен раз – то інший стиль, — нагадує футболістка. — Тому я можу багато різних стилів опанувати”.

До того ж Бойчук, з її слів, завжди стежить за грою української збірної та часто переписується з подругою Ніколь Козловою, аби запитати, “як там усе проходить”. Ніколь — ще одна збірниця, яка народилася в Канаді, але на футбольному полі обрала представляти свою історичну батьківщину.

“Я в передчутті, — ділиться очікуваннями Таня Бойчук. — Це новий челендж для мене, я такого ще не робила. Це піде на користь мені, родині та моєму клубу — “Монреаль Роузес”. Я це не тільки для себе роблю, а й для українців у Канаді та українців усюди. Це для всіх”.