30.08.19
– Дівчата, як почуваєтеся у Львові? Чим особливе для вас це місто насамперед у футбольному плані?
Оля: – Нам надзвичайно приємно сюди приїжджати. Вже декілька років поспіль у складі збірної готуємося тут. Львівські вболівальники завжди тепло приймають нас і палко підтримують. Тож «Арена Львів» є для нас рідним домом. На цьому стадіоні ми здобували важливі перемоги. Сподіваємося, він, як і для національної чоловічої збірної України з футболу, стане для нас фартовим.
Аня: – Львів – це мій другий дім. Із задоволенням приїжджаю в це красиве і затишне місто. Ми вже маємо у Львові свою глядацьку аудиторію, яка підбадьорює нас у відповідальні миті. Хочеться, щоби ця підтримка щоразу лише зростала.
– Олю, нещодавно Ти змінила командну прописку, перебравшись із харківського «Житлобуда-1» у мадридський «Атлетіко». Як тобі в новій країні, в новому колективі, в новому чемпіонаті?
Оля: – Мене тепло прийняли, всі привітні, готові допомогти будь-якої миті. В нас іще не було офіційних ігор, ми провели декілька товариських матчів. Тренер спостерігає за нами, а ми над собою наполегливо працюємо.
Мені до вподоби стиль гри футболісток з Іспанії і професіональний підхід тренерів до роботи. В іспанському жіночому футболі помітно вищі швидкості. Тут потужніша спортивна інфраструктура, є все для комфортних занять футболом. В Україні цим може похвалитися лише трійка топ-команд. Через інтенсивність тренувального процесу не вистачає часу, аби сповна пізнати Мадрид.
– Із тобою до «Атлетіко» перейшла твоя найкраща подруга, футболістка національної жіночої збірної України Натія Панцулая.
Оля: – З Натією ми розпочинали займатися футболом у Костополі, згодом разом грали у «Житлобуді-1». Звісно, своя людина поряд значно полегшує адаптацію до життя за кордоном.
– Аню, друге коло чемпіонату Вищої ліги України минулого сезону Ти провела у складі жіночої команди ПФК «Львів», яку після завершення змагань розформували. Чи сумуєш за Львовом, за партнерами по команді?
Аня: – Дуже шкода, що молода, перспективна жіноча команда, яка мала підтримку вболівальників, припинила своє існування. Дівчата бачили себе у футболі. Але іноді не все залежить від футболісток… На жаль, керівництво ПФК «Львів» вирішило, що власна жіноча команда – марна справа… Хочеться, щоби не лише у Львові, а й в інших українських містах жіночий футбол розвивався на високому рівні.
Хоч я пограла за «синьо-золотих левиць» лише півроку, проте наш колектив – це була маленька, але міцна родина, де одна за всіх і всі за одну. Тож, звісно, є нотки суму. Але ми можемо будь-якої миті зустрітися на стадіонах. Зокрема, в найближчому протистоянні українок із Німеччиною на «Арені Львів».
– До речі, про збірну Німеччини. Це доволі грізний суперник – чинний олімпійський чемпіон, 2-разовий чемпіон світу та 8-разовий чемпіон Європи. Як, на вашу думку, дати йому гідний бій?
Оля: – Національна збірна України показала у Львові, що може боротися з топовими командами. Підтримка вболівальників на трибунах для нас надзвичайно важлива, це як дванадцятий гравець у команді на футбольному полі.
Коли біжиш із м’ячем і чуєш, як тебе гучно підбадьорюють уболівальники, то це додає сил, наснаги, відповідно відкривається друге дихання. Закликаю львів’ян, усіх шанувальникыв футболом прийти 3-го вересня на «Арену Львів» підтримати нас!
