Яна, Юлія та Альона прославляють Україну на світовій спортивній арені. Однак за свою кар’єру вони не раз чули, що займаються “не жіночим спортом”.
Дівчата не б’ються, в м’яч з хлопцями не грають, тягарі не підіймають. Вони мають бути жіночними, носити підбори та сукню, доглядати за фігурою, а не качати м’язи.
Ці та інші стереотипи про жінок досі існують. Особливо з ними зіштовхуються спортсменки, які, за думкою інших, присвятили себе чоловічим видам спорту.
Своїми досягненнями наші героїні – футболістка Яна Калініна, важкоатлетка Юлія Паратова та бійчиня ММА Альона Расохіна – доводять, що спорт не має статі.
До 8 березня, Міжнародного дня боротьби за права жінок, спортсменки розповіли LIGA.Life свої спортивні історії та поділились стереотипами, які неодноразово чули у свій бік.
Яна Калініна, нападниця Національної жіночої збірної з футболу та харківського “Житлобуд-2”, майстер спорту України.
Стереотип: “Футбол – чоловічий вид спорту”
Я почала займатися футболом з дитинства. Тоді дружила з хлопцями, і ми разом ганяли м’яч на подвір’ї. Вони не зважали, що я дівчина, нам було цікаво грати у футбол, тому цькувань не було.
Дівчата, напевно, за очі мене обговорювали, але мені нічого не говорили.
Моя подруга побачила, як я граю, і запропонувала виступити у складі її футбольної команди на змаганнях Сумської області.
Мені тоді було 13 років, я залюбки погодилась. На змаганнях ми посіли перше місце. Для мене це був новий старт. Помітили тренери та запросили грати за команду Сумської області на Чемпіонаті України.
Згодом гру оцінив тренер харківської команди Житлобуд-2 – Євген Погорєлов.
Він запропонував вступити в Харківське національне вище училище фізичної культури і представляти місцеву футбольну команду.
На щастя, зараз все змінюється. Сучасна молодь вже не розділяє спорт на чоловічий та жіночий.
Зі вступом в училище почався найскладніший етап в кар’єрі. Я в новому місті, батьки далеко, друзів немає. Хотілось все кинути і повернутися. Та тренер зі мною багато розмовляв, пояснював, що час мине і звикну. Він мав рацію.
Уже через два роки ми почали грати у Вищій лізі України, а згодом мене викликали в молодіжну збірну. Зараз я нападниця Національної жіночої збірної з футболу.
Стереотип: “Жіночий колектив – місце конфліктів”
Я люблю футбол за те, що це командна гра. Не існує особистої поразки чи перемоги. Все залежить від роботи кожної футболістки.
У 2016 році команда Житлобуд-2 стала чемпіоном України Вищої ліги. Для мене це був найвизначніший момент, ми довго до цього йшли, тренувались і нарешті зусилля дали результат.
Хоча, існує стереотип, що жіночий колектив – місце конфліктів. Та запевняю, це неправда.
У нашій команді ніколи не було інтриг. Звичайно, інколи у нас є претензії одна до одної, але вони швидко забуваються. Підстав ніхто не робить. Дружній колектив.
Стереотип: “Футболістки – нежіночні”
Мені не подобається, коли кажуть, що гімнастки чи танцюристки більш жіночні, аніж футболістки. Це неправда.
Ми також носимо сукні та підбори. Одяг не залежить від виду спорту, яким займається дівчина. Кожен одягається так, як йому зручно.
Стереотип: “Дівчата – слабші гравці”
Чоловіча та жіноча гра у футбол відрізняється. Ми не слабші, ми витриваліші. Наприклад, якщо футболістка отримала незначну травму, вона не покине поле, а продовжить боротися до останнього. Ми граємо з характером, викладаючись на всі 100%.
Чоловіки фізіологічно швидші та виконують кращий дриблінг (маневр з м’ячем з метою уникати захисників у спробі перехопити м’яч – Ред.). Однак з кожного правила є винятки, тому говорити, що хтось слабший чи сильніший, не можна.
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
