Яна Малахова — українська футболістка, яка зараз виблискує у складі «Мури» та є однією з найвпізнаваніших гравчинь у жіночій футбольній лізі Словенії.
Після виступів у рідній Україні та досвіду гри в другому дивізіоні Іспанії вона привезла до Словенії свій видатний талант, надійність і безмежну пристрасть до футболу. Її шлях у великий футбол не був легким, проте завдяки наполегливій праці та відданості грі вона зуміла підкорити серця вболівальників і заслужити повагу фахівців. У цьому інтерв’ю ми дізнаємося більше про її історію, досвід виступів у різних лігах та її бачення майбутнього жіночого футболу. Яна Малахова — не лише топфутболістка, а й приклад для молодих гравчинь, які мріють піти її шляхом.
Яно, як ви вперше познайомилися з футболом? Чи це був ваш перший вид спорту, чи спочатку розглядали й інші варіанти?
З самого дитинства я відчувала пристрасть до футболу. Важко пояснити, чому — можливо, через сімейний зв’язок. Мій батько був футболістом, але, на жаль, я не мала можливості побачити його на полі, адже він помер, коли мені було лише три роки. Кажуть, він був дуже хорошим гравцем. Починаючи з п’яти років, я мріяла отримати футбольний м’яч на кожне свято, завжди приєднувалася до хлопців, коли вони грали у футбол. Саме тоді я вперше по-справжньому відчула цю гру. Інші види спорту пробувала лише для розваги, але футбол завжди був на першому місці.
Якими були умови для дівочого футболу у вашому рідному Харкові?
Чесно кажучи, їх практично не було. Я виросла у маленькому селі в Харківській області з населенням близько тисячі осіб. До 12 років я грала у футбол з хлопцями на вулиці, навіть не знаючи, що існує жіночий футбол і дівочі команди. Грала завжди, коли була можливість — на уроках фізкультури, з друзями, сама у дворі, відпрацьовуючи різні фінти. Друзів інколи доводилося навіть вмовляти грати зі мною, коли вони вже втомлювалися — і вони досі згадують про це з усмішкою! (сміється)
Які у вас спогади про виступи за «Житлобуд-2»?
О, цей клуб назавжди у моєму серці. Я почала грати за нього ще з 13 років. У Харкові була чудова футбольна школа, і коли мені запропонували вступити до спортивного інтернату, я одразу погодилася. Оскільки я була ще дуже юною, мама спочатку вагалася, чи відпускати мене до великого міста, але, на щастя, дозволила.
В інтернаті ми проживали, навчалися та тренувалися. Трохи пізніше на основі цієї школи була створена професійна команда. Спочатку ми програвали з великим рахунком, але через кілька років почали здобувати трофеї та стали багаторазовими чемпіонками України. Сьогодні майже половина збірної України складається з вихованок цієї команди. Нам пощастило зустріти чудових тренерів і людей, які допомогли нам досягти цього успіху. Тому для мене «Житлобуд-2» — це справжня сім’я.
Перед переходом до Словенії ви грали у другому дивізіоні Іспанії за CD Pradejón та DUX Logroño. Як би ви описали цей досвід? З якими викликами зіткнулися — мовними, культурними, стилем гри? Чи великим був стрибок між українською лігою та іспанською?
Це був неймовірний досвід. Найбільший виклик — це мова, особливо тому, що я не знала англійської, що ще більше ускладнювало ситуацію. Але саме через це я швидко вивчила іспанську й уже через чотири-п’ять місяців могла вільно спілкуватися на побутовому рівні.
Все інше для мене не стало проблемою, навпаки — це було цікаво. Я познайомилася з багатьма чудовими людьми, занурилася в їхню культуру та легко адаптувалася до нового середовища. Щодо самої гри, рівень другого дивізіону Іспанії доволі високий. Вважаю, що інтенсивність там трохи вища, ніж в українській чи словенській лігах.
Великим плюсом іспанського чемпіонату є його конкурентність — майже всі команди перебувають на приблизно однаковому рівні, тому нерідко буває, що клуб із верхньої частини таблиці програє аутсайдеру.
Як відбулося ваше знайомство з «Мурою»? Чи знали ви щось про словенський жіночий футбол раніше?
Ще коли я грала за «Житлобуд-2», тренери «Мури» зв’язувалися зі мною та запрошували до команди, але тоді у мене був чинний контракт. Минув час, розпочалася війна, і я переїхала до Іспанії, оскільки чемпіонат України було призупинено.
Після завершення контракту з іспанським клубом я шукала новий виклик і хотіла виступати в команді, яка грає у Лізі чемпіонів. Після детального вивчення інформації про «Муру» та перегляду кількох матчів мені стало цікаво приєднатися до цього клубу. Це команда з багатою історією та сильними гравчинями, тому я вирішила стати її частиною.
Про словенський чемпіонат я знала небагато, але була знайома зі збірною Словенії та стежила за деякими матчами. Виходячи з цієї інформації, я й зробила свій вибір — і досі дуже рада цьому рішенню.
Як би ви описали свою роль у складі «Мури»?
Моя роль, як і роль кожної футболістки, — виконувати установку тренера та робити все можливе для успіху команди й клубу як на полі, так і за його межами. Водночас я прагну особистого прогресу і намагаюся допомагати партнеркам по команді там, де це можливо та доцільно.
Як ви оцінюєте конкуренцію в нинішньому сезоні?
Ми бачили, як «Примор’є» спочатку перемогло «Олімпію», а потім поступилося «Церклям». Це означає, що клуби прогресують і прагнуть нав’язати боротьбу лідерам. «Любляна» мене дуже вразила — там є чудові футболістки, і я сподіваюся, що вони продовжать розвиватися. Те ж можу сказати і про «Радомлє» — молода, перспективна команда. «Олімпія» також виховує хороших гравчинь, і в кожній команді є індивідуальності, які подають великі надії.
Конкуренція стає дедалі гострішою, і це змушує нас рости та вдосконалюватися. Однозначно, цей сезон буде дуже цікавим!
Як оцінюєте цей сезон?
Сезон розпочався дуже цікаво, адже майже одразу ми взяли участь у кваліфікації Ліги чемпіонів – і це був незабутній досвід. Ми перемогли «Гленторан» та «Аполлон», хоча не вважалися фаворитками. Завдяки цьому здобули безцінний досвід і створили спогади, які залишаться з нами ще довго після того, як бутси вже висітимуть на цвяху. (сміється)
Сезон ще не завершений, тому ми повністю зосереджені на наступних матчах і виконанні тренерських установок. Від гри до гри намагаємося вдосконалювати свою тактику та техніку. Будемо працювати над цим до самого кінця сезону.
Ви згадали кваліфікацію до Ліги чемпіонів. Після успіху на Кіпрі в наступному раунді ви поступилися австрійському «Санкт-Пельтену». Які висновки зробили після протистояння з сильнішим суперником?
Так, ми провели два хороші матчі проти «Санкт-Пельтена», дуже якісної команди. У першій грі показали хороший рівень, створили кілька небезпечних моментів, тоді як друга зустріч виявилася складнішою. Але висновок простий: тепер ми знаємо, якого рівня потрібно досягти і до чого прагнути. Ці матчі показали наші сильні та слабкі сторони, над якими нам ще потрібно працювати.
На полі часто помітна ваша відмінна взаємодія зі Шпелою Колбл. Як би ви описали ваше партнерство? Це природне порозуміння чи ви спеціально працювали над зіграністю?
Вперше замислююсь над цим питанням! (сміється) Можливо, тому що Шпелиця (так я її називаю) – перша людина у Словенії, яка почала розуміти мою словенську. Перший місяць я дуже погано розмовляла цією мовою, але ми разом їздили на тренування, і вона терпляче допомагала мені її вивчати. Чесно кажучи, не знаю, якою мовою ми тоді спілкувалися – це було щось середнє між словенською та українською, дуже дивна суміш, але ми чудово розуміли одна одну.
Мабуть, це відчуття перенеслося і на футбольне поле, що допомогло нам швидко знайти спільну мову в грі. (сміється) Якщо чесно, все відбулося дуже природно і досить швидко.
Ваш контракт із клубом закінчується наприкінці сезону. Чи вже думаєте про майбутнє? Плануєте залишитися в Словенії чи шукаєте нові виклики?
Поки що я про це не думаю, адже маю чинний контракт із «Мурою» і зосереджена на поточних завданнях. Але розумію, що незабаром доведеться замислитися про майбутнє. Не виключаю можливості залишитися в клубі, але наразі зосереджена на сезоні – подивимося, що принесе майбутнє.
Наскільки для вас важливо мати поруч когось, із ким можна розмовляти рідною мовою?
Коли я приїхала до Мурської Соботи, одразу знайшла українців, тож мені пощастило – вже на початку був хтось, із ким можна було говорити рідною мовою.
Крім того, познайомилася з українцями, які живуть у Камнику – там їх досить багато. Тепер у нас є своя маленька українська спільнота в Словенії. Завжди приємно мати поруч когось зі своїх.
Як ви оцінюєте рівень словенського жіночого футболу? Чи очікували такої якості?
Перед приїздом до Словенії я не мала багато інформації про місцевий чемпіонат і футбол загалом. Але коли потрапила до Мурської Соботи, одразу помітила, що тут справді люблять футбол, особливо жіночий. Це мене приємно здивувало. Тут є всі умови для розвитку – головне мати бажання працювати.
Щодо розвитку спорту в Словенії, я була приємно вражена. Як для такої невеликої країни, прогрес у футболі та спорті загалом дуже відчутний. У вас багато дівчат виступають на найвищому рівні в європейських чемпіонатах, що свідчить про якісну підготовку молодих футболісток. Перемога словенської збірної над Ірландією – чудовий доказ того, що жіночий футбол у Словенії росте і розвивається.
Як би ви порівняли словенську лігу з українською та другою іспанською лігою? У чому бачите найбільші відмінності?
Думаю, що Україна і Словенія трохи поступаються за інтенсивністю, кількістю команд, гравчинь і рівнем ліг. В Іспанії ж і рівень футболу, і любов до нього – на найвищому рівні. Там буквально всі грають у футбол, і багато хто живе за рахунок нього. Чесно кажучи, я не знаю жодної іспанської родини, яка б не була пов’язана з футболом – він там усюди. Можливо, саме тому вони чемпіони світу і регулярно виграють різні трофеї.
Якщо порівнювати, то «Мура» і «Житлобуд-2» нічим не гірші за іспанські клуби, у яких я грала. Проте, на жаль через війну, розвиток жіночого футболу в Україні починає свій новий етап розвитку. На мою думку, потрібно змінити багато речей – від футбольного менталітету до доступності якісних тренувань для дітей, як це організовано в Іспанії. Там я отримала тренерську ліцензію категорії C і була вражена їхнім підходом до роботи з молоддю. Звідти я винесла багато цінного досвіду.
Які, на вашу думку, головні виклики для жіночого футболу?
Це проблема не лише Словенії, а й багатьох інших країн, включно з Україною – залучення дівчат і дітей загалом до футболу. Дуже сподіваюся, що футбол у своїй природній формі зможе випередити розвиток технологій. Головне – зацікавити дітей цим видом спорту ще змалку. Було б чудово, якби вони більше грали у футбол з друзями замість того, щоб сидіти в телефонах або грати у відеоігри.
Це ключовий виклик на майбутнє, тому що успіх жіночого футболу багато в чому залежатиме від того, скільки нових талантів нам вдасться залучити з раннього віку.
Як футболістка жіночої збірної України, яка виступає у Лізі націй (Ліга B, група 4), де після перемог над Албанією і Хорватією (2:1) команда займає хорошу позицію – як оцінюєте вашу групу і які очікування від квітневих матчів із фаворитом – Чехією?
Це сильна команда, яка добре грає у футбол. У них досвідчені гравчині, які виступають у провідних клубах. Матчі будуть непростими, але ми це розуміємо, тож підготуємося належним чином. Детальний аналіз допоможе нам знайти слабкі місця суперниць, які можна використати, щоб досягти позитивного результату.
Хто така Яна поза футбольним полем? Чи є у вас хобі?
Коли сезон у розпалі, я передусім футболістка, яка у вільний час тренується. Люблю читати книжки, поезію, вивчаю іспанську, дивлюся серіали цією мовою. Іноді ходжу на каву або їжджу на велосипеді в Мурській Соботі та околицях. Також мені подобається риболовля, але поки що не маю власної вудочки.
Коли у мене відпустка і більше вільного часу, я приділяю його сім’ї, різним активностям і навчанню нових навичок. Зазвичай їжджу до Іспанії, де працюю тренеркою в дитячих футбольних таборах. Звичайно, відвідую і Україну – їду додому до мами та брата.
Як вам живеться в Прекмур’ї і що вас тут найбільше вразило? Чи вивчили якісь місцеві слова? Яке ваше улюблене? А яка словенська страва вам найбільше сподобалася? Можливо, це прекмурська гибаниця?
— Так, я вже вивчила кілька слів. Найкраще розумію приморський діалект, а от, скажімо, горенський трохи складніший. Мені подобається багато слів, але особливо — “ластівка”. Дівчата кажуть, що я її вимовляю дуже смішно (сміється). Щодо їжі, то після Іспанії я ніби потрапила в гастрономічний рай! Там не їдять ані кисломолочного сиру, ані гречки, а тут я це відкрила для себе. Гибаницю також пробувала — дуже смачна!
Якби ви не стали футболісткою, чим би займалися в житті?
— За освітою я економіст, тому, мабуть, працювала б у бізнесі чи підприємництві.
Marko Terlikar, Golavt
