Війна увірвалася у наші життя неочікувано, звичайні мирні люди виявилися зовсім непідготовлені до нових реалій.
У Миколаєві з перших днів війни і по сьогодні неспокійно, обстріли міста лунають майже кожного дня. Зрозуміло, що футбол і тренування стали на паузу і єдине, що непокоїть людей – це проблема виживання.
Дівчата з миколаївського жіночого клубу «Ніка» так само перші тижні війни просиділи у сховищах та своїх домівках. Більшість одразу роз’їхалися по домівках та опинилися у різних куточках області та країни. П’ятьох дівчат, які залишилися у місті, головний тренер команди Яна Манчик прихистила у своїй квартирі. Дівчата разом з родиною наставниці три тижні прожили під одним дахом, поки не випала нагода відправити футболісток у більш безпечні місця. Сама ж тренерка, капітан команди Вероніка Уманець та помічник тренера Олександр Олійник залишилися у місті, який не покидали ні на день. Вони з першого дня задіяні у волонтерській роботі та намагаються усіма доступними їм способами допомогти тим, хто цього потребує.
Але життя на паузу поставити неможливо, спортсменкам необхідні тренування і ті дівчата, які змогли вибратися у більш безпечні місця, продовжують займатися футболом.
За межі України виїхали сім гравчинь команди, але знайшли змогу тренуватися у складі місцевих жіночих команд поки що лише чотири з них. Так, півзахисниця Наталя Слюсаренко займається у швейцарському клубі Yverdon sport, захисниця Єлізавета Лопушанська у Німеччині тричі на тиждень займається у складі FC Wacker, мала гравчиня і тренування у команді FC Bayern. Нападниця Валерія Сижук також наразі у Німеччині, займається з любительською командою міста Gramzow, як і Варвара Войцеховская, яка знайшла місце у команді Atlantic, де має тренування чотири рази на тиждень.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
До львівської області від миколаївського спортивного інтернату знайшли можливість виїхати голкіперка Марія Бойко, півзахисниці Валентина Цибуля та Валентина Бендеберя. Дівчата мають повноцінні тренування. В Одесі підтримує ігровий тонус разом з іншими футболістами, які залишилися у країні, півзахисниця Кристина Терехова.
Більш напружена ситуація склалася у дівчат, які зараз знаходяться на окупованих територіях або у «гарячих точках». Так, від початку війни і по сьогодні у Каховці опинилися Юлія Пономаренко, Крістіна Ігнатьєва, Анастасія Щербакова та Анастасія Романенко. Із «гарячої» Снігурівки до Баштанки змогли виїхати Каріна Іванішина та Надія Охримчук. Усі дівчата наразі не мають змоги займатися та м’яча не бачили вже півтора місяці.
У Очаківському районі залишилася голкіперка команди Єлізавета Башанова. Із фізичних навантажень у гравчині щоденні пробіжки до підвалу і назад, але і там футболістка знайшла змогу підтримувати фізичну форму, адже має у сховищі тренажер.
У пошуках безпеки до Польщі виїхали Анна Аліксеєнко та Марія Саргсян, в Іспанії наразі знаходиться Світлана Стряпчих, у Болгарії Марія Осадча, додому у Івано-Франківську область повернулися і Діана та Богдана Миньо. У Вознесенському районі знаходиться Софія Добровольська, у Миколаєві з родиною залишилася Дарина Барміна. Проте окрім домашніх та самостійних тренувань дівчата не мають інших можливостей підтримувати спортивну форму.
Ситуацію, що склалася у команді описала наставниця Яна Манчик:
«З початком війни ми вимушені були призупинити тренувальний процес, багато дівчат неповнолітні, тому батьки їх забрали по домівках. А дехто з сім’єю виїхав за кордон та в інші міста України. Деякі гравчині знайшли своє місце в дівочих командах Польщі, Німеччини та Швеції.
Тренери та капітан команди не залишали місто Миколаїв ні на мить та усіма способами допомагають тим, хто цього потребує. Ми приєднались до благодійного проєкту «З Україною в серці». Разом з нашими друзями підтримуємо незахищене населення в ці скрутні часи.
Після перемоги ми обов’язково усі повернемося до тренувань. Буде складно, треба буде починати все з початку, майже зі знайомства, але ми все зможемо. Думаю, багатьом потрібна буде не лише фізична підготовка, але і психологічна. Проте усі українські команди будуть майже в однаковій ситуації. І думаю, що зустрічатися на футбольних полях ми вже будемо не як суперники, а як добрі друзі, які дуже раді бачити один одного».
Асоціація футболу Миколаївської області
