Жіночу команду народного клубу Верес очолила тренерка Олена Руда. Вона вже приступила до виконання своїх обов‘язків і готує команду до старту у Вищій лізі чемпіонату України.
Така зміна на тренерському містку – вимушена. Тренер жіночої команди Микола Сідорчук зараз у складі Збройних сил України захищає державу від навали російських окупантів.
Нагадаємо, у минулому сезоні майстриня спорту України Олена Руда працювала асистенткою Миколи Сідорчука.
Капітан жіночої команди народного клубу Верес, дворазова чемпіонка України, дворазова володарка Кубку України, ексгравчиня збірної України і учасниця жіночої Ліги чемпіонів Тетяна Тріль в ексклюзивному інтерв’ю інформаційній службі червоно-чорних розповіла про свою кар’єру, любов до футболу і очікування від нового сезону.
– Чому ти обрала своєю професією футбол?
– Важко так якось одразу відповісти на це запитання, адже в моїй родині немає тих, хто займався футболом. Я якось з дитинства постійно з хлопцями в дворі грала у футбол. Це, можна сказати, найулюбленіша гра усього світу. Всі хлопці та й зараз всі дівчатка мають до цього інтерес. Потім уже з часом пішла займатися до тренера, з командою. Але команда теж була хлопчачою. Потім я брала участь у змаганнях, мене побачив тренер з Костополя і запросили до себе у Костопільський спортивний ліцей. Вже у 8-й клас я вступила до спортивного ліцею Костополя. Зідси можна сказати розпочався мій футбольний шлях – я для себе зрозуміла, що це справа, якою я хочу займатися, яку я люблю і від якої я отримую задоволення.
– Якими були твої перші кроки у футболі?
– У Костополі у мене було по два тренування на день, уроки – графік для того, щоб стати класним спортсменом, класною футболісткою. Умови були для цього неймовірні. Головне тільки – мати бажання, завзятість, впертість і потім це вилилося в результат котрий є зараз.
– Окрім чемпіонських титулів та кубків – чи є у тебе особливі футбольні перемоги або ж здобутки, якими ти пишаєшся?
– Я стала кращою футболісткою серед молоді до сімнадцяти років, коли ще я навчалася тут, в Костополі. Зараз не пригадаю який це був рік, але це настільки було знаково, адже я ще тоді не грала на професійному рівні, тільки-тільки починала. Є така номінація щорічна – “Найкраща молода футболістка”. Голосують всі тренери України, і у цьому голосуванні визнали мене найкращою.
– Що тебе надихає на ці перемоги?
– Сім’я, мої близькі люди. Ну і звичайно спортивна злість. Вона нікуди не зникає, спортивний запал – постійно перемагати, постійна жага до перемоги. Раніше я просто отримувала задоволення від того, що роблю і чим займаюся, і якби “апетит приходить під час їжі” і мені хотілося з кожним днем все більше й більше.
– Кого ти вважаєш своїм наставником, кому найбільше вдячна за все те, чого досягла у своїй спортивній кар’єрі?
– Напевне всім тренерам спортивного ліцею у Костополі, вони заклали цей фундамент, який уже потім побачили у Харкові, куди мене запросили. І там уже, саме в Харкові, я стала професійною футболісткою. Там все було нове, все було мені ще незнайоме. З кожним днем нові тренування, тактичні заняття, технічні. У Харкові я сформувалася як професійна футболістка.
– Які твої найсильніші якості гравчині?
– Мабуть найперше – це бачення поля. Це у футболі дуже важливо, адже можна наприклад володіти гарним дриблінгом, хорошою швидкістю, але не мати “футбольного розуму”. Тоді твоя швидкість може десь в чомусь і виграє, але найголовніше – це “футбольний розум”. Думаю, що це найсильніша моя сторона.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
– Чи є у тебе кумир у спорті, на кого ти рівняєшся?
– Якщо чесно то ні. Певний період часу мені подобалася гра Євгена Коноплянки. Він подобався як футболіст, і як людина: завжди жартівливий, веселий, енергійний. Проте зараз мені цікавіше поглянути як грає загалом команда, когось виокремити не можу.
– Крім футболу – які маєш хобі, захоплення?
– Мені подобається читати книги, особливо коли постійно в дорозі, різні виїзні ігри. І час минає швидше, і з користю. А зараз моє захоплення – це моя доця, виховання дитини, сім’я, чоловік…
– Розкажи про те, як спорт і, загалом, футбол впливає на характер і самовиховання.
– Футбол – це командна гра. Він сприяє розвитку навичок роботи в колективі, роботи в команді. В футболі можна також вирости як індивідуальність, як особистість, проте роль колективу – це дуже важливо. Футбол – це самодисципліна, саморозвиток, всебічний розвиток, ну і це емоції, задоволення, радість, адреналін.
– Чи важко поєднувати спортивне та сімейне життя, виховання маленької дитини?
– Було б важче, якби не чоловік. Він дуже багато мене підтримує, тому що він так само пов’язаний з футболом. Він є тренером, теж любить грати у футбол, тому спільний інтерес у нас – це футбол. Зараз якось уже втягнулися, він мені допомагає, ми уже звикли до цього режиму.
– Який матч був найважчим для тебе у кар’єрі?
– Зараз важко пригадати одразу, адже кожен матч по-своєму важкий. Багато було важких поєдинків, в основному якщо брати матчі чемпіонату України, то це в основному були матчі проти “Житлобуда-1”, коли я грала за “Житлобуд-2”. Це був наш прямий конкурент за чемпіонство, і завжди це були важкі і напружені матчі.
Також – проти команди “Восход” з Херсона. У тому матчі я забила два голи, ми перемогли тоді 4:2 і от я зараз згадую і розумію, що мабуть цей матч був одним із найтяжчих у моїй кар’єрі.
– Який результат ти вважатимеш позитивним для рівненського Вереса у сезоні 2022-2023?
– Я думаю позитивним результатом буде закріпитися у першій п’ятірці, якщо дивитися реально на ситуацію. Нам це під силу, тому що ми команда з характером, команда бойова, любимо перемагати, і вже відчули цей смак перемог у Першій Лізі – підняли для себе високу планку і хочемо цей рівень і цю планку тримати й надалі.
– Чи бачиш себе у іншому клубі? Можливо, за кордоном?
– Я думаю, що це могло б статися, якби не народження дитини. Зараз це неможливо, тому що я не сама і несу відповідальність за дитину. Зараз лише Верес.
Розмовляв Олександр Мичко.
офіційний сайт НК Верес Рівне
