Після довгої перерви, пов’язаної з повномасштабним вторгненням росії на територію України, нарешті, в соціальних мережах знову з’явилася інформація про миколаївський жіночий футбольний клуб «Ніка». Ми поспілкувалися з головною тренеркою дівчат Яною Манчик та розпитали, де була команда цей час та які плани має на майбутнє.
Перший рік повномасштабної війн: яким він був для команди. Як і де гравчині та і ви особисто зустріли перші дні?
«Війна, як і для всіх, була дуже несподіваною. 24.02.2022 року в нас було заплановане тренування на 9 годину ранку, але вже о 6-й я почала обдзвонювати всіх дівчат. Тих гравчинь, які знаходились на навчанні в спортивному інтернаті та спортивному коледжі, забрали батьки, а ось дівчата, яким знімали житло неподалік нашого стадіону, не знали куди подітись. У деяких з них батьки були за кордоном і не було кому їх забрати. Тому я вирішила прихистити їх у себе, і перші два тижні війни дівчата були під моїм наглядом безпосередньо в моїй квартирі. Вдев’ятьох і песик.
В голові перші дні був каламбур. Але я розуміла, що треба щось робити і почала шукати можливість вивезти дівчат. Батьки були на зв’язку, тому все вийшло. 14 березня дівчата поїхали в різні міста України та до Польщі. Я з капітаном команди Веронікою Уманець залишились ще на три місяці в Миколаєві волонтерами, так як дуже сподівались, що все скоро закінчиться. Допомагали ветеранам, особливим дітям, які ходили до мене на тренування по адаптивному футболу. Але без роботи та грошей жити важко і ще моїм дітям без мене було тяжко в чужій країни. Тому я приймаю рішення їхати закордон. 28 травня була вже в Польщі.
Цей рік розкидав всю команду по всьому світу. Хтось все одно залишився в Миколаєві, Очакові та Одесі, хтось поїхав до Німеччини, Франції, Швейцарії, Португалії, Молдови, Польщі. Деяким дівчатам вдалося потрапити до складу клубів різного рівня, деякі взагалі забули про спорт. Життя воно таке…».
Далі, як я знаю, була Польща та спроба зібрати команду й налагодити тренувальний процес.
«Знаходячись у чужій країні та працюючи на фабриці, в душі назрівав план зібрати всіх у Польщі. Трохи роззнайомившись з людьми, через пів року з’явилася можливість зібрати в одному місці тих дівчат, які знаходились у Польщі. Вдалось організувати для клубу безкоштовне харчування та житло, домовитись за тренувальний процес в залі та на полі. Але прийшли інші проблеми – зібрати повний склад команди для заявки в лігу. З 18 дівчат змогли приїхати тільки 8, інших за віком не пустили батьки. В нас вийшло протягом чотирьох місяців пограти в футзал, але заявитися на великий футбол ми так і не змогли. Тому я вирішую повертатися додому, і дівчата зі мною погодились, хоча у них вже були запрошення від польських клубів. Мабуть, їм дорога «Ніка».
Ви повернулися до Миколаєва. Що наразі є зі складом: хто з дівчат залишився, а хто вже остаточно змінив прописку?
«Наразі склад команди неповний: багато хто з дівчат ще не визначились, але ті, хто повернувся зі мною, планують і далі займатися улюбленою справою та навчатися у вишах Миколаєва. Я розумію, що і їм, і мені буде важко знов налагодити своє життя та тренувальні процеси, але ж ми незламні! Є дівчата, які вже остаточно залишили нас, але є і новенькі, які з нетерпінням чекають початку тренувань».
Розкажіть про плани: близькі та більш на перспективу.
«В планах звісно участь у чемпіонаті України на майбутнє. Для початку – зібратись, тренуватись, брати участь в турнірах, показувати свої силу і волю до відродження клубу та жіночого футболу Миколаївської області. Шукати фінансову підтримку, адже без неї буде важкувато. Ми налаштовані найперше заявити себе на футзал серед жіночих команд, як кажуть, почнемо з малого. Звісно, не все залежить від мене, як від тренера. Але я зроблю все можливе і, сподіваюсь, мене підтримують».
Асоціація футболу Миколаївської області
