Ганна Мирончук розповіла про свою спортивну кар’єру та секрети успіху

395
Перша ліга 21-22. «Динамо» - «ДЮСШ 1» - 10-0. Перемога і лідерство динамівок
ФК «Динамо» Київ

Ганна Мирончук – українська футболістка жіночої команди «Динамо» (Київ). За киянок виступає під 77 номером. 

Та не багато вболівальників знає, що Ганна Мирончук родом із невеликого села Грем’яче, що входить до Острозької громади Рівненської області. Свою футбольну кар’єру півзахисниця розпочинала у Костополі. Її перший професійний клуб – «Родина» (Костопіль), у якому виступала з 2014 по 2016 рік. З 2016 до 2019 року грала за київський «Атекс». З 2021 року – гравчиня київського «Динамо».

Для порталу “Спорт на Районі” Ганна ексклюзивно розповіла про свою спортивну кар’єру, секрети успіху та чи впізнають її на вулицях. А також зізналася, за яку команду вболіває сама.

– Де Ви зіграли перші футбольні матчі? Мабуть, як усі діти, бігали за м’ячем і вдома… Чи доводилося бити вікна в школі чи сусідам?

– Перші мої офіційні матчі були в місті Костопіль, оскільки свою футбольну кар’єру розпочала там.

А вікна били як у школі, так і вдома. Пам’ятаю, була перерва між уроками. Ми з хлопцями грали «квадрат» і хтось із них розбив вікно. Пам’ятаю, як тоді з нами директор школи розмовляв (сміється. – авт).

– Крім футболу, Ви займалися іншими видами спорту. Чому зробили вибір саме на користь футболу?

– Так багато займалася, була активною дитиною, на місці не сиділа.

Займалась легкою атлетикою, гандболом і баскетболом, але більше подобався футбол. Обрала цей вид спорту тому, що футбол, як на мене, такий більш  емоційний, активний, швидкісний.

– Якийсь час Ви грали футзал. Розкажіть коротко про цей етап у кар’єрі.

– Пробувала себе у футзалі, бо хотіла щось нове. Виступаючи за попередню київську команду, мені не подобалося, як ми граємо і як розвиваємося як колектив. Тому вирішила трохи змінити напрямок.

– Чи відразу Ви зайняли позицію в півзахисті? Чи, так би мовити, шукали своє місце на полі?

– Думаю, відразу, бо я більше йшла вперед, мені подобалось атакувати й забивати голи.

– Давно граєте саме в півзахисті?

– Грала завжди у півзахисті, починаючи з Костополя. Прийшовши в «Динамо», виступала як центральний півзахисник. Але результативніше вдавалося грати на фланзі.

Не можу сказати, що за мною залізно закріплена позиція. Тренер дозволяє міняти фланги залежно від того, як розвивається конкретна гра. Буває, що, коли виходимо в атаку, я можу і крайнім захисником залишитися…

– Розкажіть, як потрапили до «Динамо»?

–  Запросили в команду, яка тоді виступала в першій лізі чемпіонату України. А в мене був період, коли я не грала півтора року, тому була тільки «за».

Потім сформувалася жіноча команда київського «Динамо». Я пройшла навчально-тренувальний збір, і так залишилася. І от граю за киянок із 2021 року.

– Чи маєте якісь особливі ритуали, які виконуєте перед грою, щоб матч був вдалий?

– Я думаю, у кожного вони є. Свої залишу в секреті.

Капітан Динамо Київ - Дякуємо ЗСУ за можливість грати у футбол

– Якби Ви могли зіграти за команду під керівництвом будь-якого тренера світу, хто б це був і чому?

– Мрію потрапити в національну збірну України. А зіграти хотілося б в Англійській лізі.

– Ви буваєте на малій батьківщині, зустрічаєтеся з дітьми. Наскільки, на Вашу думку, діти зацікавлені займатися спортом чи все ж більше цікавляться гаджетами?

– Буваю, але дуже рідко. Коли приїжджаю, то граю з хлопцями старшими за мене.

Дітям потрібно займатися, а яким спортом – не так і важливо. Головне – рухатися, не стояти на місці. Нехай дитина сама вирішує, в якому спорті залишатися. Головне, аби було бажання і підтримка рідних.

– Чи маєте улюблену команду, чи доводиться бувати на футболі в ролі вболівальниці?

– «Динамо» (Київ) – улюблена команда. Звичайно, до війни ходили на ігри до наших хлопців. На жаль, триває війна і зараз неможливо туди потрапити. Дай, Боже, війна закінчиться і підемо.

– Може, пригадаєте особливо яскравий матч «біло-синіх», під час якого Ви були на трибунах?

–  Напевно, це був Кубок чи Суперкубок України між «Динамо» та «Шахтарем» Запеклі суперники! Той матч був яскравий на моменти та на голи. Також було цікаво дивитися, бо тоді за «Динамо» ще виступав Андрій Ярмоленко. Мені подобається, як він працює з м’ячем та на полі, тому спостерігала і за ним…

– Футбол – це Ваша щоденна робота. А чим цікавите поза спортивним майданчиком, які маєте хобі?

– Люблю читати, гуляю з друзями. Займаюсь індивідуально. Працюю над собою, удосконалюю ті навички, що мені потрібні у футболі.

– Поділіться секретом: маєте фанів? Підходять уболівальники на вулиці, щоб сфотографуватися? Мабуть, і земляки з Острожчини стежать за Вашими іграми… 

– На вулиці не впізнають. Думаю, жіночий футбол ще мало розвинутий в Україні. Але вболівальники й мої друзі на ігри приходять. Звісно, підтримують. Дуже за мене вболіває мама.

Коли приїжджаю додому, тренуюся з  місцевими хлопцями. Вони часто розпитують, як це – грати у жіночий футбол…

Галина Максимук, Спорт на Районі