Катерина Самсон – українська футболістка, що виступає на позиції воротаря у складі жіночої збірної України та в клубі «Ворскла».
Нещодавно вона зіграла свій 50-й матч за національну жіночу збірну.
Як ви почали займатися футболом та чому обрали саме цей вид спорту?
– Нічого особливого, батьки спортсмени і мені звісно також з дитинства подобалось все ,що було пов’язане зі змаганнями. Ми з батьками дивились Олімпійські Ігри, Лігу Чемпіонів, Чемпіонати світу та Європи. Я в школі приймала участь у всіх шкільних турнірах, ходила на тренування з будь-яких видів спорту ( легка атлетика, баскетбол, волейбол, гандбол). У дворі з хлопцями грали в футбол. Потім в школі ввели уроки футболу, прийшов тренер Абрамов Микола Павлович, він мріяв створити жіночу команду в Сумах. Далі мене запросили грати у футзал за команду “Зоря” (Хотінь, Сумська область) , паралельно я тренувалась з Миколою Павловичем та грала з його командою хлопців, а ще пізніше мрія мого тренера втілилась в життя і в нашому місті створили професійну жіночу команду з футболу “Спартак” (Суми). Мені вже на той час було 15 років і я могла приймати участь в дорослих змаганнях, мені запропонували мій перший контракт, батьки мене підтримали. Ось так і почалась моя професійна кар’єра саме у футболі
Які були ваші перші враження від професійного футболу?
– Це було цікаво, тому що це було щось нове. Тренування, ігри, формат змагань (домашня гра та виїздні матчі) це все кардинально відрізнялось від тих тренувань та дитячих турнірів в яких я приймала участь. Спочатку нам було важко грати з такими іменитими суперниками як “Легенда” (Чернігів), “Харків-Кондиціонер” більш відомий, як Житлобуд-1 (Харків). Також була на той час дуже сильна команда “Донеччанка” ( Донецьк), але вже через рік ми взяли бронзові нагороди Чемпіонату України, я отримала виклик до молодіжної збірної.
Було дуже багато емоцій, вражень, поїздок в різні країни світу, мені це все дуже подобалось , я почала все більше цікавитись нашою збірною, на той час про жіночий футбол було дуже мало інформації, я б навіть сказала що зовсім не було. Ні я, ні мої рідні навіть уявити не могли, що в Україні існує жіночий чемпіонат, збірна, що футбол може бути для дівчини не просто хобі, а професія.
Як ви оцінюєте рівень жіночого футболу в Україні на сьогоднішній день? Можливо хотіли б щось змінити?
– Найбільша проблема яка існує це війна, для розвитку будь якої справи необхідні в першу чергу кошти. На даний момент більшість жіночих команд виживають лише за рахунок чоловічих. З іншого боку це і на краще, що жіночі команди увійшли до структури чоловічих, відповідно до стратегічного плану розвитку. Афіша “Верес”- “Ворскла” зацікавить більше людей ніж “Родина” – “Житлобуд-2”. Також з початком повномасштабного вторгнення стало менше легіонерів, адже мало бажаючих ризикувати своїм життям і їхати в країну де йде війна. Також дуже важко грати коли матчі зупиняють через повітряні тривоги і команди в кращому випадку сидять у сховищах 30-40 хвилин, іноді гра може тривати і 5 годин. Це все також впливає і на поєдинки збірних, на виступи в Лізі Чемпіонів. Довгі та виснажливі переїзди, відсутність по справжньому домашніх матчів….
Як ви поєднуєте особисте життя та тренування, матчі?
– В кожній сім’ї всі працюють, ходять на роботу, їздять у відрядження. У футболі все теж саме.
Як ви готуєтесь до матчів? Можливо у вас є якісь «ритуали»?
– Підготовка до гри це звісно тренування, перегляд матчів суперника, розбір їх сильних та слабких сторін, вибір тактики на конкретну гру. Щоб виправити помилки та удосконалити свою гру ми проводимо аналіз попереднього матчу власної команди. Із “ритуалів” напевно це сісти на хвилинку в роздягальні перед виходом на поле і зібратися з думками, cконцентруватись.
Нещодавно ви зіграли свій 50-й матч (вже 51, станом на 11.11) за національну жіночу збірну України. Які висновки ви винесли з досвіду участі у такій кількості матчів на міжнародному рівні?
– Міжнародні матчі – це як екзамен, на якому ми можемо оцінити як рівень окремо взятої гравчині так і загальний рівень команди. Жіночий футбол розвивається, прогресує і кожен має це усвідомлювати, відповідально підходити до кожного збору, налаштовуватись на кожну гру. Найголовніший мій висновок, що треба цінувати ці моменти, отримувати задоволення від кожної гри і пам’ятати що час летить дуже швидко.
Як змінилась ваша гра за час, проведений у збірній?
– Як на мене, збірна — це додаткова мотивація для власного розвитку. Якщо ти хочеш грати у збірній, то маєш кожен день ставати кращим, ніж був учора.
Чи є у вас улюблений футбольний клуб?
– З самого дитинства вболіваю за “Ювентус”. З жіночих команд зараз мені подобаються “Манчестер Сіті” та “Рома”
Які виклики ви зустрічали на своєму шляху до професійного футболу?
– Для кожної людини виклик може бути будь-чим. Комусь важко вставати зранку, комусь слідкувати за харчуванням і відмовитись від шкідливої їжі, хтось не може себе змусити йти на тренування коли в тебе все тіло болить після навантажень, хтось не хоче залишати рідне місто чи рідну країну. Комусь важко відновитись після важкої травми. Професійний спорт це завжди виклик. Ти або приймаєш його і кожний день долаєш нові випробування, або не приймаєш і живеш так як більшість людей.
Що б ви порадили молодим дівчатам, які теж хочуть в майбутньому стати футболістками?
– Не зупинятись і впевнено йти до своєї мрії. Спорт це не тільки перемоги! Це тяжкі тренування, втома, біль, травми, поразки та сльози, але коли ти стаєш чемпіоном, отримуєш виклик у збірну, перемагаєш суперників у вирішальних матчах тебе переповнюють неймовірні емоції, і ці незабутні моменти дають розуміння, що все було не дарма!
ua.tribuna.com: Блог — Оффтоп Автор — bnklera
