Марина Погрібняк: «Не слухай тих, хто каже, що футбол — не для тебе»

683
Марина Погрібняк _ ФК Маріуполь, жіночий футбол, УАФ, женский футбол, Мариуполь

Про жіночий футбол без прикрас (важкі тренування, нерозуміння батьків, запитання “ти що, хлопець?”) і прекрасність жіночого футболу (успіхи, шалений азарт, впевнені перемоги над стереотипами)


Гол у ворота стереотипів. Історії українських футболісток: Марина Погрібняк, 20 років, нападниця ЖФК “Маріуполь”.

У 13 років я дивилася матч Чемпіонату світу між збірними України та Франції. Коли наші забили, закричала на всю хату: “Гооооол!” Пам’ятаю, мій тато не зрозумів, чому я кричу, і взагалі, що цікавого може бути в грі, де 22 чоловіків бігають за м’ячем. А я вже тоді захотіла стати футболісткою і грати з цими чоловіками поряд!

Бувало, що батьки забороняли мені грати у футбол, а я втікала з дому, аби поганяти м’яча. Зараз же мама і тато пишаються мною!

До 15 років я не знала про існування жіночого футболу. А коли переїхала до Івано-Франківська та почала навчання у новій школі, наш фізкерівник розповів про жіночий футбольний клуб. І запропонував  спробувати себе у жіночій команді міста. З того часу я вже змінила декілька команд і нині перейшла у Вищу лігу — граю в ЖФК “Маріуполь”.

Моя кар’єра розвивалась непросто. Якось, пригадую, на тренуванні ми вчили нову тактику. Я була дуже втомлена і не могла зрозуміти, що саме і як треба робити. Тренер помітив цю розгубленість та запитав, чи я все зрозуміла. А я, щоби не виглядати дурненькою, впевнено сказала, що так. Але потім на полі заплуталася! Наставник за мою брехню наказав мені бігати решту тренування навколо поля. Після цього я стала значно ретельнішою у розборі тактики гри.

Хоч я граю у Вищій Лізі, та не дуже задоволена своєю технікою. Мої проблеми пов’язані з тим, що довгий час грала у дворовий футбол. Через це я тепер, наприклад, занадто поспішаю з ударом по м’ячу, хоч у професійному футболі навпаки потрібна витримка, аби колеги по команді встигли підстрахувати. Утім я старанно працюю над собою, адже маю амбітну мрію — потрапити у ЖФК “Челсі”.

Також мрію створити в Івано-Франківську або Полтаві футбольну академію для дівчат.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Anatoliyivna14 (@maryna_737)

Гроші

Жіночий футбол в Україні — спорт, на якому не дуже розбагатієш. Через брак коштів команди часто навіть не можуть допомогти гравчиням із реабілітацією після травм. Мені пощастило з клубом трохи більше, ніж іншим, бо здебільшого футболістки заробляють приблизно стільки, скільки касири. А от мені заробітків вистачає, і всім необхідним для занять спортом мене клуб забезпечує.

Стереотипи

Коли мене бачать у футбольній формі, то не раз питають: я гандболістка чи волейболістка? Я таким людям одразу ж випалюю: “Взагалі-то я з жіночої футбольної команди “Маріуполь”!”

Стосунки

Часто хлопці думають, що я живу лише футболом. Утім про побачення на футбольному полі я не мрію. Перегляд фільмів, обговорення книг, прогулянки: я лише за такі побачення.

Дівчатам:

Якщо ти, читаючи цей текст, загоришся ідеєю грати у професійний футбол, то будь терплячою, аби витримати пекло тренувань та конкуренцію на шляху до мети. Вір у себе! І не слухай тих, хто каже, що футбол — не для тебе.

*мої улюблені:
збірна на Євро-2020: Всією душею вболіваю за Україну, а на другому місці по вподобаннях — збірна Данії.
момент під час Євро-2020: Коли під час матчу між збірними Шотландії та Чехії гравець останньої Патрік Шик забив у ворота суперників із відстані 45,5 метра. Це найбільша відстань голу на матчах Євро з 1980 року, відколи ведеться така статистика.
футболіст: Марко Девич із ФК “Сабах”
футболістка: Косоваре Асллані з ФК “Реал Мадрид”
футбольний клуб: “Реал Мадрид”
книга: “Розум чемпіонів. Як мислять, тренуються, перемагають великі спортсмени” Джима Афремова
пісня: “Човен” гурту “Один в каное”
заклад: “Пузата Хата”
страва: бульйон

urban.page – Urban. Медіа для міленіалів