Олександр Волощук: «Сподіваюсь, що український жіночий футбол підійметься на вищий рівень»

586
Олександр Волощук, жіночий футбол, чернігівська Легенда, книга, женский футбол, футбол серед дівчат, жінки і футбол, футбол дівчата, історія
Фото з архіву Олександра Волощука

Футбол — наймасовіший, найпопулярніший і найулюбленіший вид спорту в Україні, гра мільйонів, і ніхто цього не заперечить. У містах-мегаполісах, райцентрах і найменших селах від Чопа до Станиці Луганської хлопчаки різного віку майже цілоріч ганяють м’яча, завзято «рубаються» — на стадіонах, майданчиках, демонструють чудеса техніки і забивають голи-красені поміж будинками, на левадах і пасовищах — скрізь, де знайдеться рівне місце. А їхні батьки й діди, від сантехніка до академіка, є затятими вболівальниками. Вболівальниць дещо менше, зате які голосні! А от чи часто доводилося вам бачити дівчат, які між собою грають у футбол?

Футбол досі вважається грою чоловічою. Кожне покоління українців має своїх кумирів: Лобановський, Бишовець, Блохін, Лужний, Шевченко, П’ятов, Циганков — усіх не перелічиш. В Одесі є власні легенди: Цимбалар, Пасулько, Никифоров, Гусейнов, Бєланов. А от відомих українських футболісток (а це олімпійський вид спорту) ми не знаємо, може, їх не було? Ні, були. То чому ж так?

Відповідь слід шукати у «світлому» радянському минулому. В тоталітарному атеїстичному СРСР існувало безліч заборон. Спорт у Радянському Союзі був надважливим інструментом пропаганди, тож деякі його види, які за незбагненною логікою партійних ідеологів вважалися небажаними або шкідливими, опинялися в опалі й заборонялися на державному рівні. Серед цього «нєльзя!» — бейсбол, карате, бодібілдинг (культуризм) і навіть… жіночий футбол.

Про драматичну долю жіночого футболу розповів давній приятель «Чорноморки» — відомий мандрівник, спортивний журналіст і письменник Олександр ВОЛОЩУК. Нещодавно в Одеській національній науковій бібліотеці він презентував свою книжку «Легенда молодості нашої», присвячену футболу у жіночому виконанні.

— Олександре, відомо, що ви фанат зі стажем чернігівського футбольного клубу «Десна», чоловічого. Об’їздили з улюбленою командою цілу Україну, бували на виїзних матчах в усіх обласних містах. А що вас привело у жіночий футбол?

— У 21-річному віці я колекціонував футбольні програмки, а чернігівська жіноча футбольна команда «Легенда» програмок не випускала. Я запропонував, що робитиму для них програмки, а вже через три місяці мене запросили в команду на посаду пресаташе. Я почав писати про їхні матчі до заводської газети-багатотиражки. Працював у Чернігові, згодом — у Донецьку з командою «Дончанка». Я збирав усю статистику «Легенди» впродовж багатьох років, аж до 2018-го, коли команда, на жаль, припинила своє існування. Для багатьох людей «Легенда» не лише назва, а й невід’ємна частина життя, і я в їх числі. Книжка написана за чотири місяці, все було в моїй голові і в чорнових записах. Залишалося цю інформацію літературно опрацювати та оформити. «Легенда молодості нашої» побачила світ у червні цього року, вона має 400 сторінок і чимало фотоілюстрацій.

— Ви — автор десяти книжок: дев’яти про мандри й однієї про футбол. Ви визнаний фахівець з цього виду спорту. Що воно таке, жіночий футбол?

— Жіночий футбол — це, насамперед, явище, яке виникло на теренах СРСР на рубежі 1960—1970-х. Велика біда в тому, що цей феномен не був сприйнятий керівниками радянського спорту. 1972 року проводився регулярний чемпіонат Закарпатської області з жіночого футболу, в якому грали сім команд. Жіночі команди були створені в Дніпропетровську, Вільнюсі, Мінську, Сочі, але жіночий футбол не визнавали. Усе скінчилося 1972-го: голова Держкомспорту СРСР, колишній перший секретар ЦК ВЛКСМ, Сергій Павлов офіційно… заборонив жіночий футбол.

У Європі і світі цей вид спорту розвивався, проводилися змагання, 1991 року відбувся перший офіційний чемпіонат світу в Китаї. Лише в часи перебудови в СРСР жіночий футбол почав відроджуватися. 15 років заборони стали невиправною втратою. Ми й досі не можемо подолати це відставання від європейського та світового жіночого футболу. Збірна України є, наче й непогано грає, але перед матчами з європейськими грандами — збірними Норвегії, Швеції чи Німеччини — результат легко передбачити. Розпалася від безгрошів’я «Легенда», не cтало іншого лідера — «Доннечанки». Зараз тон в Україні задають дві команди з Харкова — «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2». У двох українських лігах грає 20 команд, та лише дві згадані харківські показують більш-менш пристойний футбол. Найвищим здобутком збірної України є дев’яте місце на чемпіонаті Європи 2009 року.

— Чи вірите у майбутнє українського жіночого футболу?

— Було б дивно, якби не вірив. Життя привчило нас сподіватися на краще і бути готовим до гіршого, однак я прихильник першого. Сподіваюсь, що прийде час коли український жіночий футбол підійметься на вищий рівень, команди відродяться. Можливо, й наша черні-гівська, під іншою назвою. Тієї «Легенди», яка була, вже не буде, але життя триває і жіночий футбол також продовжуватиметься.

…Минуло понад місяць від нашої зустрічі з Олександром Волощуком. За цей час надійшло кілька радісних новин.

Перша — від Олександра: у Чернігові знову є жіноча футбольна команда — «Юність ШВСМ». Любительська, у першій лізі. Чи стане вона продовженням «Легенди» — покаже час.

І друга новина: жіноча збірна України з футболу здобула розгромну перемогу над Грецією у виїзному поєдинку відбіркового турніру на Євро-2022 — 4:0. Для нашої команди ця перемога стала четвертою в семи матчах у груповому турнірі. Заключний матч, у якому українська збірна має всі шанси вийти на друге місце, відбудеться 1 грудня — «синьо-жовті» вдома гратимуть з Чорногорією. Хочеться, щоб цього дня стриманий оптимізм Олександра Волощука знову справдився.

Володимир ГЕНИК.
газета «Чорноморські новини»
№ 085 (22203) від 5 листопада 2020 року