Тетяна Романенко: «Бахмутський напрямок. Думаю, всі розуміють, що там пекло»

350
Тетяна Романенко «Бахмутський напрямок. Думаю, всі розуміють, що там пекло»

Ексклюзивне інтерв’ю Спорт 24 із захисницею збірної України і Сент-Етьєна Тетяною Романенко. Про те, чим її дивують французи, роботу в будівельній компанії та батька, який став на оборону України зі зброєю в руках.

“Мене дуже розчулювало коли приносили речі для мого племінника, але я не дозволяла собі плакати”

– Ви написали дуже теплий пост-прощання з Реймсом, в якому сказали, що саме там вперше знайшли справжніх друзів. Розкажіть про людей, які оточували вас 5 років у цьому регіоні Франції.

– Коли я туди приїхала, не знала ні французької мови, ні їхньої культури. Зовсім ніколи там не була. Втім, це не була якась авантюра, бо завжди хотіла грати в Європі і розуміла, на що я йду.

Багато гравчинь з Реймсу паралельно з футболом мали другу роботу, щоб заробляти достатньо на життя. Тож я розуміла, що і мені доведеться. Клуб допоміг знайти квартиру, але за неї не платив. Спершу я мусила, як те сліпе кошеня, розвідувати все самостійно. Але чому я писала так тепло в пості: знайшлося багато людей на моєму шляху, які допомагали з навчанням (я закінчила університет в Реймсі після трьох років у мовній школі).

У Реймсі я зустріла найкращого друга. Щоправда, він українець. Що стосується французів, то дуже важко потрапити в їхній особистий простір. Ти ніколи не будеш найліпшим другом для француза, якщо ти не виріс із ним змалечку або не вчився, скажімо, в університеті.

А після 24 лютого для мене взагалі був шок, наскільки місцеві люди були доброзичливі. Вони віддавали все, що в них є, щоб відправити в Україну. Приймали українські родини вдома. Допомога була всюди. Я відчула, що ніколи не залишусь тут самотньою. Мене дуже розчулювало, наприклад, коли приносили речі для мого племінника або для маленьких дітей в Україну. Я розуміла, що ці речі, скоріш за все, поїдуть до дітлахів, які залишилися без батьків. Про це було важко думати, але я не дозволяла собі плакати.

женская сборная, женский футбол Украина, Асоціація футболу, жіноча національна збірна, збірна України жінки, Тетяна Романенко, Romamenko, МиЗбірна, жіночий футбол

– Що ще за роки проживання у Франції вас здивувало в місцевих людях?

– Ну, наприклад, вони нікуди ніколи не спішать. Якщо в тебе щось зламалося, ти можеш чекати місяць. От в нас там труба протекла вдома. Ми дзвонимо в спеціальну службу, нам кажуть: ”У нас буде можливість приїхати 19 січня”. А надворі 5 грудня. Ми питаємо: “А до того часу нам що робити: стояти з відром і воду вичерпувати?”. На щастя, нам допоміг соціальний працівник, закріплений за нашою сім’єю.

А якщо ти хочеш полікувати зуби чи перевірити зір, то можеш чекати 6 місяців.

Ще до мінусів можна зарахувати їжу. Вона тут непогана, якість краща, ніж в Україні, але я весь час сумую за нашими стравами. За дерунами, наприклад (Сміється).

Але плюсів, звісно, більше. Я знаю, що ніколи не залишуся у Франції в біді. Тут є люди, які підтримають. Держава про тебе подбає. Багато цікавих місць з дивовижною історією.

Ще мені дуже подобається у французах, що вони всі такі charmant (чарівні). Особливо вражає, як виглядають жінки 50+. Вони підбирають такі образи, що я кожного разу зачаровуюся.

Є переваги і мінуси, але наразі Франція для мене – вірна подруга, яка ніколи не залишить у біді. Ми багато пройшли разом, тому вона для мене є другим домом.

“Треба запам’ятати сотні найменувань будівельної плитки – можна з глузду з’їхати”

– Розкажіть про роботу, якою займаєтеся паралельно з футболом?

– Як я вже згадувала, коли я приїхала у Францію, зразу почала думати, чим може займатися ще, крім спорту. Вивчила мову, бо не хотіла працювати прибиральницею. Тренерська робота мене теж не цікавила. Я у футболі все життя. Якщо би моя діяльність була якось пов’язана зі спортом, то хіба розробляти спортивний одяг. Щось таке креативне. Не всередині футбольної системи, бо я вже трохи переїлася цього.

Я тут є членом організації UNFP, яка захищає права гравців та допомагає тим, хто закінчує кар’єру, перекваліфікуватися. Вони робили один проект з компанею Point P, яка займається продажем будівельних матеріалів та плитки. Я подала свою кандидатуру, написала мотиваційне есе.

Мене затвердили. Може, тому що я украïнка, а може тому, що за мicяць до того я перемогла у конкурсi красномовства, який органiзовувала Федерацiя футболу Францiï. Темою була підтримка психологічного стану спортсмена, який виступає на топ-рівні. До цього я додала, як впливає на моє ментальне здоров’я війна в Україні. Вийшло сильно! Такий конкурс проводили другий рiк поспiль – i цього разу за нами скрiзь ходили з камерою, потiм зробили цiлу iсторiю про кожну з гравчинь. Цей фiльм транслювався головним спортивним каналом Францiï. Стрічка називалася “Високо та сильно”. Тому я думаю, заочно мене вже знали, i це допомогло отримати мiсце в компанiï.

Тетяна Романенко - Tetiana Romanenko
Stade de Reims

Учасники конкурсу презентували свої промови перед дуже численною аудиторією на сцені “Олімпії” – найстарішого концертного залу Парижа. Було дуже емоційно.

Плюсом для мене було те, що я могла обирати напрямок, в якому хочу розвиватися, i футбол залишався в приоритетi. Але проблема в тому, що зараз я в Сент-Етьєні, тут немає центрального офісу фірми, в яку я влаштувалася. Тож вибір вакансій доволі обмежений. Зараз я працюю консультантом у шоу-румі. До речі, там є сотні найменувань плитки, які треба запам’ятати. Можна з глузду з’їхати (Сміється). Але я намагаюся вивчити.

“Хоча Сент-Етьєн має статус професіонального клубу, я його таким не вважаю”

– Після 5 років виступів за Реймс у Вищій лізі ви перейшли у друголіговий Сент-Етьєн. З чим пов’язаний такий вибір?

– Я йшла у Другу лігу цілеспрямовано, бо, як менi здавалося, у команд з цього дивізіону рівень тренувань не такий виснажливий. А у Сент-Етьєна були амбiцiï повернутися до вищого дивiзiону. Тому менi здалося це цiкавим.

Але коли перейшла сюди, то зрозуміла, що дуже сильно помилялася (Сміється). Бо нас тут реально дуже жорстко ганяють на тренуваннях. Я можу це порівняти хіба з Південною Кореєю: там були дуже схожі методи. Насправді, мені це не дуже подобається, я би по-іншому робила. Але це тренера тактика. Фізично нас реально виснажують. Після тренувань я прибігаю додому, маю годину відпочинку і мчу на другу роботу. Увечері вже нічого не хочеться.

Але я рада, що в моєму житті є частинка життя, не пов’язана з футболом, де можу абстрагуватися. Навіть якщо плитка – це не мрія мого дитинства, але все ж пізнаю щось нове. Думаю, після завершення спортивної кар’єри в мене буде все добре.

До речі, в Сент-Етьєні бракує хороших масажистів. Коли я приїжджаю в збірну України, мене питають: “Ти що, у Франції масаж взагалі ніколи не робиш?!”. Хоча Сент-Етьєн має статус професіонального клубу, я його таким не вважаю. Тому що, до прикладу, тут взагалі немає відновлювальних процедур. Ну, хіба лід є, й масажист іноді приходить. А для мене це деталі, які є найважливішими у футболі, бо завдяки ним ми виграємо матчі.

Мені не потрібен телевізор, який ви купили за 10 тисяч євро. Мені необхідно відновитися після гри. Або краще дайте 100 євро на нові бутси. А вони цього не роблять. Хоча, гадаю, така ситуація не у всіх клубах.

До речі, в Реймсі, попри те, що він виступає у Вищій лізі, була схожа ситуація. У нас навіть не було власного автобуса. Іноді ми їздили на ігри міні-бусами. Проте в Ліоні чи ПСЖ такого, звісно, нема.

ТК ДОМ. Боротьба за рівноправність як влаштований жіночий футбол _ Тетяна Романенко

“Батько зараз на бахмутському напрямку. Думаю, всі розуміють, що там пекло”

– Ви 6 років виступали за російські клуби, але у 2014-му покинули рф. Чи зв’язувалися з вами колишні одноклубниці після початку повномасштабної війни?

– Після початку повномасштабного вторгнення росії було багато ситуацій, я не раз думала: “Я п’ять років грала з людьми, а вони такі нісенітниці пишуть!”.

Тренерка Кубаночки (тепер Краснодар) Зайцева в березні 2022-го виклала пост “Своих не бросаем”. Я їй пишу: “Ви взагалі розумієте, що в Україні діється чи ні?!”. А вона мені відповідає: “Таня, війна – це завжди страшно”. Я їй: “Так приїжджайте сюди, подивитеся, що ваші виробляють”. Вона ще щось мені писала, але я її заблокувала. І це людина, яка колись до мене дуже добре ставилася. З багатьма знайомими росіянами я сварилася після 24 лютого. Те, що в росіян в головах, перекреслює все хороше, що вони зробили раніше для мене.

– Ваш батько з перших днів пішов захищати Україну в лавах ЗСУ. Чи мав військовий досвід до того? Ким був у цивільному житті? На яких ділянках фронту побував?

– У мирному житті він зварювальник. Коли йому було 54 роки, його викликали у військкомат звірити дані і пройти навчання. А коли почалася повномасштабна війна, то він вже наступного дня пішов у військкомат.

Він не любить ділитися історіями з фронту. Спершу був у Миколаïвській областi, потiм на херсонському напрямку, то нам з рідними було ще трохи спокійніше. А у другiй половинi грудняїх відправили на бахмутський напрямок. Думаю, всі розуміють, що там пекло. Подробиць розказувати не буду. Але тато там не тільки тепловізор втратив…

– За чим найбільше сумуєте в рідній Одесі, де не були більше року?

– Сумую абсолютно за всім. Знаєте, я ніби щось передчувала. Незадовго до повномасштабної війни я була в Одесі і набрала піску з пляжу у флакончик. Тепер він зі мною, нагадує про рідне місто. Одеса змінилася, як і вся Україна. Більше нема жодних ілюзій, хто є хто. Я точно знаю, після війни всі ми станемо розумнішими, освіченішими і сильнішими!

Марічка Кулачковська, sport24

Тетяна Романенко, Tetiana Romanenko _ жіночий футбол