З 14-ти років у великому футболі! Радивилівчанка Яна Котик – яскравий приклад того, як маленькими кроками йдуть до великих перемог.
Всупереч стереотипам, власною наполегливістю та вимогливою роботою над собою наша землячка доводить, що дівчина і футбольний м’яч – не просто поєднуваний тандем. А що далі за цим може стояти неабиякий успіх!
Сьогодні 18-річна дівчина є успішною гравчинею молодіжної жіночої збірної України з футболу, а також – професійною захисницею харківського жіночого футбольного клубу «Житлобуд-2». Цієї осені молодіжна жіноча збірна України, в якій грає радивилівчанка Яна Котик, посіла третє місце у групі Ліги А Євро-2022 (WU-19) та зберегла прописку в елітному дивізіоні й шанси вийти у фінальний турнір.
***
Історія палкого інтересу до футболу радивилівчанки Яни Котик бере свій початок ще з дитинства. Оскільки зростала на одній вулиці із хлопчиками, із великим задоволенням приєднувалась до їхньої основної розваги – «поганяти м’яча». З цього моменту, власне, і почався її шлях до великої мрії.
Як, на перший погляд, суто чоловіче захоплення переросло у серйозний життєвий орієнтир вродливої 18-річної дівчини, кореспонденту тижневика розповідає мама професійної футболістки – Наталія Котик.
– Що спонукало Вашу доньку випробувати свої сили у футболі та надалі розвиватися у цьому виді спорту?
– Річ в тому, що Яна з ранніх дитячих років фанатіла від футболу. Саме це буде найбільш точним визначенням. Ще в дошкільний період були спроби долучити доньку до творчості. Яна відвідувала танцювальний гурток, потім навіть займалась рукоділлям в міському Будинку школяра. Але в пріоритеті для неї був завжди м’яч. Не пригадую, щоб ми вибирали доньці ляльку, або інші звичні для дівчинки іграшки. На запитання «що купити», наша Яна завжди мала одну незмінну відповідь – м’яч! Тож вийшло так, що згодом цей футбольний атрибут був чи не в кожному домашньому кутку. Потрохи ми усі сім’єю звикали до того, що основний час донька приділяла футболу. Прийшла зі школи, переодяглась, і на футбольне поле. А вже з другого класу Яна записалась на секцію з легкої атлетики Радивилівської дитячо-юнацької спортивної школи. У складі міської шкільної команди від спортивної школи неодноразово їздила на обласні змагання. Її успішні результати у легкоатлетичних заліках вже тоді запримітили тренери Костопільського ліцею-інтернату спортивного профілю. Здібних до спорту дітей на таких змаганнях помічають… Навіть рекомендували доньці вступити на легкоатлетичний напрямок… Але Яну це не цікавило.
– На якому етапі Яні, власне, пощастило потрапити у ранг професійних футболісток?
– На перші матчі вона вийшла у складі любительської футбольної команди нашого міста. Разом із гравцями Радивилівського ХФК «Тріумф», тренером якого є Андрій Романюк… Саме він і розгледів у нашої Яночки талант до футболу. Покликав доньку у дитячу збірну. В команді вона була єдиною дівчиною, але це не означало якихось поблажок. Тренер наполегливо ставив завдання, стимулював і розвивав, і вимагав від неї результату на одному рівні із хлопцями. І Яна старалась повноцінно викладатись на футбольному полі, не поступалась іншим у спритності. А поряд з тим, був щоденно незмінний порядок тренувань і фраза «Мам, я на футбол!» Хоча не обходилось і без певних конфузів. Наприклад, коли на змаганнях у Рівному якась із команд-суперників натякнула, що це якось несерйозно – грати у футбол із дівчиною.
– Мабуть, ті, хто висловились так, нині дивлячись на вагомі Янині досягнення в професійному українському футболі, прикусили б язика…
– Ще навіть не закінчивши навчання у 8 класі Радивилівської школи-гімназії №1, донька остаточно визначилась, що її місце у спорті. Це був дуже рішучий і осмислений крок. Притаманний, швидше, не 14-річній дівчинці, а людині з певним життєвим досвідом. Тож уже із другого семестру вона продовжила навчання у Костопільському ліцеї-інтернаті спортивного профілю.
А ми, батьки, її підтримали. З єдиною тільки умовою: якщо буде важко, то вона повернеться в школу.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
– Усі знають, що у футболі не буває легко… Тож, очевидно, її бажання грати у футбол було сильнішим за хоч би які складнощі.
– Яна постійно ставила високі вимоги до себе. А це посилені тренування, плюс шкільна програма, високий рівень фізичної підготовки. Вона і дотепер їх не занижує. Бо все залежить від того, як спортсмен працює на тренуванні, як дотримується режиму. А тренування для Яни – то майже святе. Хай яка погода за вікном, вона одягалась і йшла на тренування. Так було з самого дитинства. Така от чітка самоорганізація. Під час навчання в Костополі Яна почала грати за футбольний клуб «Родина-Ліцей». Команда була заснована у 2003 році і зараз виступає у Першій лізі Чемпіонату України серед жінок (під назвою “Верес”). У той період ми вже більш глибоко осмислили той факт, що жіночий футбол завойовує все більшу прихильність серед вболівальників, журналістів, експертів і взагалі шанувальників футболу. У цій команді Яна стояла на позиції півзахисника. За результатами успішно проведених матчів має відзнаки «Найкращий захисник».
Дівчата часто виступали на Всеукраїнських чемпіонатах. Під час таких ігор представники Української Асоціації футболу проводили відбір в жіночу збірну з футболу. Тренери збірних оцінювали спортивний потенціал молодих футболісток. Увагу звертали на найсильніших гравців. У складі Костопільської команди, в свої 14, донька тоді виступала на Чемпіонаті України в місті Калуш. Команда тоді зайняла перше місце, Яна відзначилась трьома забитими голами у ворота суперників. Після цього їй надійшов перший виклик у національну збірну WU-15, так Яна потрапила до складу збірної команди України до 15 років. Зусилля, особиста цілеспрямованість, вправність і є тими визначальними категоріями, що дають зелене світло талановитим дітям у професійний спорт. Ми тепер це точно знаємо…
Незабаром вже молодіжна команда збирається на тренування у жіночій збірній України по футболу, готуючись до нових поєдинків Чемпіонату Європи 2022. А ось національна збірна веде боротьбу за вихід на Чемпіонат світу-2023. Багато змагань проходять за кордоном, тож особливість цієї професії ще і в тому, що можна багато мандрувати.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
– Гра за молодіжну збірну з футболу – це єдине, чим зараз займається Ваша донька?
– Яна уже завершила навчання в Костопільському ліцеї і вступила до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка – на державну форму навчання. Заочно здобуває вищу освіту за професією – тренер всіх видів спорту. На даний час Яна проживає у Харкові, де є однією з наймолодших гравчинь у відомій жіночій команді «Житлобуд-2».
– Розкажіть трохи про графік професійної футболістки. Можна припустити, що життя Вашої доньки навіть чимось нагадує футбольну гру. Такий же активний рух і обмаль часу на перерву…
– Але їй усе те подобається, тож вона не скаржиться. Спочатку в команді Яна грала на позиції півзахисника, тепер вона – центральний захисник. У футболісток харківського «Житлобуду-2» двічі на день – тренування. Перше розпочинається о пів на 9 ранку. Нема такого дня, коли дівчата не працюють над своїм фізичним станом. Потім виконують тактичні вправи, напрацьовують ігрові зв’язки на полі.
Для цього спорту також важливе правильне харчування….
– Тістечкам у ньому є місце?
– Іноді можна і солодке. Спортсменки мають бути достатньо сильні і витривалі. Під час нечастих візитів додому Яна обов’язково відвідує спортзал, м’яч і вдома з рук не відпускає. Загалом, не пройде мимо м’яча, в нас вдома м’ячі скрізь. У нашій сім’ї є старший син, уже одружений. На противагу сестрі він не настільки захоплюється футболом. Команда футболісток двічі на рік має відпустку. Після чого знову починається цілеспрямована підготовка до спортивного сезону.
– На матчі за участю Вашої доньки часто їздите вболівати?
– Вболіваємо, переважно, дивлячись на екран телевізора. Адже коли ми на глядацьких трибунах, батьківське хвилювання якимось чином передається і доньці. А в момент гри все має бути максимально злагоджено чітко. Зосередженість кожного гравця, в підсумку, є складовою командного успіху.
–Які емоції переповнюють Вас щоразу, коли бачите доньку на черговому футбольному поєдинку?
– Гордість і радість за її досягнення. Відколи вона з м’ячем, ми вже не уявляємо Яночку в якійсь іншій професії. Та й вона себе не уявляє без спорту. Хоч багато хто і дотепер вважає футбол несерйозним хобі для дівчат, наша донька розвіює стереотипи і власним прикладом показує: з малого міста цілком реально потрапити у великий футбол. І дівчині також!
Спілкувалась Наталка Янчин
випуск тижневика ,,Сурми Радзивілів”
Посмотреть эту публикацию в Instagram
