Історія аутсайдерок чемпіонату України з футболу, які не виграли жодного матчу в сезоні 2022/23
За весь сезон 2022/23 “Атекс” не виграв жодного матчу та фінішував на останньому, 12-му, місці в турнірній таблиці. Киянки пропустили 189 голів та забили лише вісім. Доля протистоянь стала настільки прогнозованою, що їхні ігри нерідко обслуговували судді-початківці, а результати означали, що клуб неминуче опуститься на дивізіон нижче й наступного сезону гратиме в Першій лізі.
Суспільне Спорт поспілкувалося з командою про те, що мотивує їх залишатися у футболі після таких поразок, як усе дійшло до такого становища та яким бачать майбутнє клубу.
“Атекс” – один із найстаріших клубів чемпіонату України та один із небагатьох, який від початку був суто жіночим. Київську команду заснували у 2002-му, і вже понад 20 років її очолює головна тренерка Алла Гресь.
“Я приїхала до Києва, повернулася з Білорусі, де тренувала команду з хокею на траві, – згадує 71-річна наставниця. – У 1972 році футбол закрили [для жінок у СРСР] як “шкідливий для жіночого організму”. І після цього всі з футболу пішли в хокей”.
Заборону на жіночу гру зняли наприкінці 1980-х, а в Україну Алла Гресь повернулася в дев’яностих. Невдовзі тренерка втратила інтерес до хокею, вирішила, що час “робити футбол”, та заснувала нову жіночу команду на базі київської спортивної школи №16.
З того часу найвищим досягненням “Атекса” в топдивізіоні чемпіонату України стало п’яте місце серед дев’яти команд у 2010 році. Клуб також тричі посідав “бронзову” позицію в національній першості з футзалу. Утім, упродовж останніх років у Вищій лізі “Атекс” боровся за виживання. Від падіння до Першої ліги їх “рятували” лише форс-мажори: спершу – пандемія коронавірусу, а тоді – повномасштабне вторгнення. “Так би вилетіли вже давно”, – кажуть футболістки.
Хоча, як розповідає Гресь, проблеми в команді існували завжди, особливо через нестачу фінансування й відсутність зарплат у гравчинь: “Дівчата до якоїсь межі доходили, випускалися з університету – і все, футбол закінчувався. Приходили інші. І так всі двадцять років”.
У межах співпраці з “Металіст-1925” гравчині “Атекса” отримали змогу проводити домашні матчі на київській арені “Лівий берег”. Готуються ж до ігор на стадіоні “Русанівець”, як і двадцять років тому. “Тільки тут собаки бігали, ями були”, – згадує тренерка. Водночас жіноча команда на цій самій локації досі має нерівні умови з хлопчачими: доводиться обмежуватися трьома тренуваннями на тиждень замість п’яти.
“Раніше тренерка сама на собі все тягнула, – розповідає одна з лідерок команди Олена Ткаченко. – Ми грали без зарплати, без нічого – на ентузіазмі”.
Олена нині також займається тренерством, але в минулому мала різні підробітки: роздавала листівки, перебирала фрукти, прибирала квартири та працювала супервайзеркою в магазинах.
Якраз через фінансові проблеми для багатьох гравчинь футбол не був основним заняттям, адже ті, хто має додаткову роботу, не ходять на тренування регулярно. А вільного часу на саморозвиток або відпочинок, щоб “відійти” від важких ігор, майже не лишається.
“Якщо ми готуємо професійних спортсменів, то маємо дати їм якесь робоче місце, – вважає Алла Гресь. – У нас уже були домовленості з деякими спонсорами, але війна все поламала”.
Як розповіли в команді, “Атекс” уклав угоду з англійським футбольним клубом “Бернлі” та планує спільно з ним відкрити дитячу академію в Києві. Також сподіваються організувати для гравчинь обмін і стажування та самим набратися знань, як розвивати клуб.
Наразі ж функцію виховання наступного покоління покладають на спортивні школи радянського типу. До команди потрапляють і за старим принципом сарафанного радіо: хто через братів чи друзів, які також займаються футболом, хто приходить зі шкіл чи сусідніх дворів коло стадіону. “Підкидьки”, – жартують між собою дівчата.
“Немає такого дня, щоб хтось не зателефонував, – розповідає тренерка. – Буває, давні друзі кажуть: “У мене вже внучка, їй шість років. Бери”. У п’ятому класі зайдеш – там десять-двадцять рук: “Хочу, хочу, хочу”.
За словами Гресь, до команди вона бере всіх охочих: відборів не проводить. “Зараз ні з чого відбирати, – зазначає тренерка. – Для мене найцікавіше — це праця на полі. Я їм щось даю, а потім дивлюсь в грі, як воно: виходить чи не виходить. Я вибрала ту професію, про яку жодного дня не жалкувала”.
“Поки ми будемо на глибокому любительському рівні, досягнень не буде. Зараз дівчата дуже хочуть грати. Вони тренуються, але їхній рівень щодо Вищої ліги, низький”, – визнає тренерка.
Алла Василівна вважає, що однією з головних причин таких результатів команди є постійний відтік кадрів, з чим клуб стикнувся й після піврічних зборів у Чехії, куди тренерка вивезла гравчинь з початком повномасштабної війни.
“Чехи пропонували нам залишитися й грати в чемпіонаті, – ділиться Гресь. – Але тут подзвонили з Києва й сказали, що в нас буде свій. Ми – патріоти своєї країни: хотіли грати й поїхали”. Проте вже не тим складом, який награвали на зборах.
У 2022 році щонайменше вісім основних гравчинь “Атекса” перейшли до інших клубів у надії на кращі умови. Півзахисниця й колишня капітанка Ірина Кушнір покинула команду заради лідера чемпіонату – “Ворскли”. Наталія Чендей пішла до “Шахтаря”, Аріна Кравець і Анастасія Сікорська – до “Динамо”: обидва клуби були дебютантами Вищої ліги. Тим часом Вероніка Разгуляєва, Ольга Квач, Марія Клімчук і Маргарита Кісельова обрали “Маріуполь”, який відновився в Києві.
“Я підняла список, який був на жовтень 2020 року, коли ми вийшли до Вищої ліги, – ділиться тренерка “Атекса”. – З 24 гравчинь залишилося три людини. Хтось поїхав за кордон, а інші просто по інших командах розійшлися. Це були дівчата, яким зараз по 22-23 роки, тобто команда – сік”.
“Вийшло так, що 15-річні дівчата грають, – скаржиться пані Алла. – Щось від них очікувати ще просто рано. Якщо вже приходить слабша гравчиня, їй треба приділяти час, а інші страждають, знижується рівень роботи”.
“Поки ми будемо на глибокому любительському рівні, досягнень не буде. Зараз дівчата дуже хочуть грати. Вони тренуються, але їхній рівень щодо Вищої ліги, низький”, – визнає тренерка.
Алла Василівна вважає, що однією з головних причин таких результатів команди є постійний відтік кадрів, з чим клуб стикнувся й після піврічних зборів у Чехії, куди тренерка вивезла гравчинь з початком повномасштабної війни.
“Чехи пропонували нам залишитися й грати в чемпіонаті, – ділиться Гресь. – Але тут подзвонили з Києва й сказали, що в нас буде свій. Ми – патріоти своєї країни: хотіли грати й поїхали”. Проте вже не тим складом, який награвали на зборах.
У 2022 році щонайменше вісім основних гравчинь “Атекса” перейшли до інших клубів у надії на кращі умови. Півзахисниця й колишня капітанка Ірина Кушнір покинула команду заради лідера чемпіонату – “Ворскли”. Наталія Чендей пішла до “Шахтаря”, Аріна Кравець і Анастасія Сікорська – до “Динамо”: обидва клуби були дебютантами Вищої ліги. Тим часом Вероніка Разгуляєва, Ольга Квач, Марія Клімчук і Маргарита Кісельова обрали “Маріуполь”, який відновився в Києві.
“Я підняла список, який був на жовтень 2020 року, коли ми вийшли до Вищої ліги, – ділиться тренерка “Атекса”. – З 24 гравчинь залишилося три людини. Хтось поїхав за кордон, а інші просто по інших командах розійшлися. Це були дівчата, яким зараз по 22-23 роки, тобто команда – сік”.
“Вийшло так, що 15-річні дівчата грають, – скаржиться пані Алла. – Щось від них очікувати ще просто рано. Якщо вже приходить слабша гравчиня, їй треба приділяти час, а інші страждають, знижується рівень роботи”.
Гравчині вірять: якщо склад стабілізується, то вони зможуть поборотися за високі місця й у Першій лізі.
“Нам не вистачає тільки стати однією командою, – вважає Тетяна Зайнчковська. – Маю надію, збори допоможуть. Треба заохочувати якимись іграми разом, прогулянками. Чим завгодно. Щоб усі розвантажилися трошки, одна з одною познайомилися краще”.
Олена Ткаченко, попри важкий сезон і його болісне завершення, має оптимістичний погляд на майбутнє “Атекса”: “Граю з надією, що щось повинно змінитися, що команда вийде з низів, і почнуться перемоги. Сподіваюся, що склад не зміниться, і тоді ми зможемо щось зробити. У нас є всі шанси, щоб набрати форму за міжсезоння й дати боротьбу в Першій лізі”.
“Це був сезон відродження для мене. Після початку повномасштабного вторгнення було нерозуміння: чи буде футбол, чи будуть чемпіонати, що буде далі. Але початок цього сезону дав поштовх у майбутнє. Як би нас не били, як би не обстрілювали, ми все одно будемо боротися й займатися улюбленою справою. І нас не зламати”.
Журналістка та авторка тексту – Катерина Макаревська
